33. Серйозна розмова.

Назар довго вагався.

Він не хотів розбивати цей крихкий момент спокою, коли Софія нарешті могла видихнути, знаючи, що Олег більше не загрожує їй.

Але він не міг жити з цією думкою, не сказавши.

Він обережно відсторонився, подивився їй у вічі.

— Софіє…

— Ммм? — вона розплющила очі, все ще трохи втомлена, але тепла і рідна.

Він стиснув її руку.

— Я маю тебе дещо запитати.

Вона одразу насторожилася.

— Що сталося?

Він вдихнув, намагаючись підібрати правильні слова.

— Олег… сказав мені дещо.

Вона напружилася.

— Що саме?

— Він сказав… що ти була вагітна від нього. І що зробила аборт.

Софія різко завмерла.

Її пальці ослабли в його руці, а очі розширилися від шоку.

— Він… сказав тобі це?

— Так.

Вона мовчала кілька секунд, ніби переварюючи почуте.

Потім її обличчя різко змінилося — не злість, не страх, а якась глибока, давня біль.

— І ти мені не довіряєш?

— Софіє, я просто хочу почути правду.

Вона заплющила очі, провела рукою по обличчю.

— Боже…

Назар мовчав, чекаючи.

Нарешті вона глибоко вдихнула й прошепотіла:

— Так, це правда.

Його серце завмерло.

— Але ти не знаєш всієї історії, Назаре.

Він стиснув кулаки, намагаючись не реагувати емоційно.

— Тоді розкажи мені.

Вона подивилася на нього, і її очі блищали від сліз.

— Це був не мій вибір

Софія дивилася на Назаря, її губи тремтіли, а руки стали холодними.

— Назаре, ти повинен знати всю правду…

Він нічого не говорив, просто чекав.

— Коли я дізналася, що вагітна, — почала вона тихим, надломленим голосом, — я була шокована. Це сталося несподівано, і я не знала, як сказати Олегу.

Назар мовчки слухав, відчуваючи, як у ньому закипає тривога.

— Коли я нарешті сказала… він спочатку розлютився. Кричав, що це не входило в його плани, що я все зіпсувала…

Вона заплющила очі, ніби повертаючись у той жахливий момент.

— Але потім… потім різко змінився. Почав говорити, що, можливо, це й не так погано. Навіть записав мене до лікаря.

— І що було далі? — глухо запитав Назар.

— Лікар виписав мені вітаміни, сказав, що все добре… — вона зробила паузу, голос затремтів. — Але Олег… він підмінив їх.

Назар різко підняв голову.

— Що?!

— Він дав мені зовсім інші таблетки… Медикаментозний аборт…

У Назаря всередині щось обірвалося.

— Софіє…

— Я не знала, Назаре! — вона схлипнула. — Я просто пила їх, думаючи, що це вітаміни, а потім…

Вона закрила обличчя руками.

— Потім почалося… я навіть не розуміла, що відбувається, поки не стало пізно.

Назар відчув, як у ньому закипає не просто злість, а справжня лють.

— Він… він тебе отруїв.

Софія глянула на нього крізь сльози.

— А потім звинуватив мене. Сказав, що це я вбила нашу дитину…

Назар встав, пройшовся по кімнаті, намагаючись не вибухнути.

— Це… це не просто покидьок. Це монстр.

Софія витерла сльози, здавалася виснаженою, але полегшеною, що нарешті сказала правду.

— Ось чому я не хотіла про це говорити. Це минуле, Назаре…

Він підійшов, обережно взяв її за обличчя, змусив подивитися на нього.

— Це не минуле, Софіє. Це частина твого болю.

Вона стиснула його руки.

— Але тепер у мене є ти. І наша дитина.

Його серце стислося.

Він провів пальцями по її щоці й прошепотів:

— Я більше ніколи не дозволю, щоб хтось заподіяв тобі біль.

Софія заплющила очі, а сльози текли по її щоках.

— Я знаю, Назаре… Я знаю.

Наступного ранку Назар приїхав в офіс, але робота була останнім, про що він міг думати.

Йому треба було виговоритися.

Він зайшов у кабінет Володі й зачинив за собою двері.

— Нам треба поговорити.

Володя відразу помітив його стан.

— Що сталося?

Назар сів навпроти, стиснувши кулаки.

— Я вчора розмовляв із Софією… Вона розповіла правду про ту дитину.

Володя нахилився ближче.

— Ну?

Назар глибоко вдихнув, намагаючись тримати себе в руках.

— Олег не просто звинуватив її. Він її обдурив.

Володя звузив очі.

— Тобто?

— Коли вона завагітніла, він спочатку кричав, що не хоче цю дитину. А потім різко змінився, записав її до лікаря, виписали вітаміни…

Володя вже здогадався, до чого це йде.

— Скажи, що він не…

— Підмінив таблетки, — прошипів Назар.

Володя вилаявся, підводячись із місця.

— Тобто він навмисно зробив так, щоб у неї стався аборт?!

— Так. А потім ще й звинуватив її.

Володя провів руками по обличчю, намагаючись осмислити почуте.

— Оце тварюка…

Назар стиснув кулаки так сильно, що побіліли кісточки.

— Якби він не був у поліції, я б убив його власноруч.

Володя нервово сів, намагаючись думати раціонально.

— Слухай, брате, це ж серйозно. Це можна довести?

— Ні, це було давно. Софія не має доказів.

Володя знову вилаявся.

— Але він повинен відповісти за це.

Назар глянув йому прямо в очі.

— І він відповість.

Володя похитав головою.

— Поліція своє зробить, але особисто я бажаю йому життя, наповненого страхом.

Назар холодно усміхнувся.

— Не хвилюйся. Він ще пошкодує.

І він це зробить не з ненависті.

А заради справедливості.

Назар сидів у своєму кабінеті, але працювати не міг.

В голові крутилися тільки слова Софії.

Олег навмисно позбавив її дитини. А потім ще й звинуватив.

Він стиснув кулаки.

Володя зайшов у кабінет і кинув на стіл пляшку води.

— Пий. Бо ти зараз або вибухнеш, або комусь голову відкрутиш.

Назар мовчки взяв пляшку, але не відкрив.

— Я не можу просто сидіти.

— І що ти зробиш? Він у поліції.

— Він повинен відповісти за все.

Володя важко видихнув і сів навпроти.

— Ти правий. Але тут треба думати холодною головою.

Назар підняв на нього очі.