Розділ 23 . Маленькі перемоги.

Софія ще раз переглянула інструкції, які залишив Артем, і з полегшенням видихнула.

— Нарешті можна нормально працювати, а не мучитися з власними ноутбуками.

Назар усміхнувся, спостерігаючи, як вона радіє.

— Маленькі перемоги теж важливі.

Вона глянула на нього й хитро посміхнулася.

— Ти, мабуть, звик до масштабніших речей.

— Не завжди, — він провів пальцями по її руці. — Найважливіші перемоги — це ті, які роблять тебе щасливою.

Софія відчула, як її серце тепло стислося.

— Ти коли-небудь перестанеш бути ідеальним?

Назар тихо засміявся.

— О, повір, я далекий від ідеалу.

Вона притулилася до нього.

— Для мене ти найкращий.

Він не відповів, тільки поцілував її у волосся.

Коли вони виходили з центру, їх зустріла Оля.

— Ну що, тепер ми з новою технікою?

— Так, усе працює, — кивнула Софія.

Оля подивилася на Назаря.

— Ти, звісно, знаєш, що тепер у нашому центрі тебе всі вважають рятівником?

Назар скептично підняв брову.

— Серйозно?

— Так. Тому готуйся, що тепер тебе часто проситимуть про допомогу.

Софія засміялася.

— Ну, він уміє вирішувати проблеми.

Оля хмикнула.

— Це я вже зрозуміла.

Вона махнула їм рукою.

— Йдіть уже, бо ви сьогодні й так багато зробили.

Софія взяла Назаря за руку, і вони разом вийшли з будівлі.

День був насиченим, але вона відчувала:

Сьогодні було ще більше доказів, що вони — команда.

І разом вони здатні на все.

Назар не спеціально підслуховував, але, проходячи повз кабінет Олі, почув, як вона тихо говорила із Софією.

— То що, плануєш щось на день народження?

Софія зітхнула.

— Олю, ти ж знаєш…

— Знаю. Але, може, цього року все ж спробуєш відзначити?

— Не хочу.

— Софіє…

— Я не можу святкувати день, який почався вибухами. Три роки тому ми прокинулися від війни. У мене день народження, а в країни — найгірший день у її історії.

Оля замовкла.

— Пробач… я просто…

— Я знаю, ти хочеш підтримати, — тихо відповіла Софія. — Але мені цей день болить.

Назар відчув, як щось у ньому стислося.

Він навіть не здогадувався, що її день народження збігся з початком війни.

Тепер він розумів, чому вона про це не говорила.

Чому не раділа цій даті.

Але він не міг просто залишити все, як є.

Він не міг змінити минуле, але міг зробити цей день трохи легшим для неї.

І він обов’язково це зробить.

Назар сидів у кабінеті Володі, склавши руки на грудях і насуплено дивлячись у вікно.

Володя, як завжди, не міг упустити шанс пожартувати.

— Дай вгадаю: ти знову дізнався щось важливе випадково?

Назар лише зітхнув.

— Уяви собі.

Володя хмикнув.

— То що, у твоєї дівчини день народження, а ти навіть не знав?

— Вона не любить про це говорити, — пояснив Назар.

Володя задумливо потер підборіддя.

— Ага, бо в цей день почалася війна… Жорстка штука.

— Так. І я не знаю, що робити.

— Ти ж хочеш щось влаштувати, правильно?

Назар кивнув.

— Але якщо вона проти?

Володя засміявся.

— О, це може бути найгірша ідея в твоєму житті!

— Дякую за підтримку, — буркнув Назар.

— Та я серйозно! — Володя підняв руки. — Якщо зробиш щось велике, вона може образитися. А якщо не зробиш нічого, теж буде неправильно.

— Ти допомагаєш просто чудово.

Володя посміхнувся.

— Ну, я ж твій друг.

Назар похитав головою.

— Мені треба щось… правильне. Не гучне святкування. А щось, що покаже, що я розумію її.

Володя замислився.

— Ну, тут потрібен нестандартний підхід.

— От тому я і тут.

Володя склав руки за головою й лукаво посміхнувся.

— Що ж, брате… Думаю, в мене є кілька ідей.

І Назару чомусь стало трохи спокійніше.

Володя хитро посміхнувся, дивлячись на Назаря.

— Ну що, брате, ти готовий до операції «Ідеальний день народження»?

— Не перегинай, — буркнув Назар.

— Окей, без пафосу. Але, слухай, якщо Софія не любить святкувати через війну, значить, ти маєш зробити щось, що змінить її відчуття цього дня.

Назар уважно слухав.

— Тобто?

— Тобто ти маєш показати їй, що попри біль, цей день може бути про щось хороше.

Назар задумався.

— Ти маєш ідеї?

— Ну, по-перше, точно не роби гучних посиденьок чи сюрпризів із купою людей. Це її тільки напружить.

— Зрозуміло.

— По-друге, зроби щось особисте. Щось тільки для неї.

— Наприклад?

Володя підняв пальці, загинаючи їх один за одним.

— Поїздка за місто, вечеря в місці, яке має для неї значення, або щось, пов’язане з її роботою — типу допомоги комусь у цей день.

Назар кивнув.

— Вона дбає про Лізу…

— О! Оце вже цікаво! — Володя підняв брови. — Може, ти зможеш зробити щось для цієї дівчинки?

Назар задумався.

— Якщо показати Софії, що в цей день можна творити добро, а не тільки згадувати біль…

— Саме так.

Настала тиша. Назар щось обдумував, а Володя просто дивився на нього з усмішкою.

— Ну що, придумав?

Назар нарешті підняв голову.

— Так.

Його план був простим, але змістовним.

Він зробить цей день для Софії не про втрати, а про надію.

І якщо для цього потрібно буде докласти зусиль — він зробить усе, що треба.

Назар ще раз подумки пройшовся по своєму плану. Він не хотів робити нічого надто великого, але й не міг просто залишити день народження Софії без уваги.

Володя уважно слухав, киваючи.

— Добре, брате, звучить розумно. Але в мене є ще одна порада.

Назар скептично підняв брову.

— Ще щось?

Володя посміхнувся.

— А ти не забув, що перед її днем народження є ще одна дата?

— Яка?

— Чотирнадцяте лютого, чоловіче. День святого Валентина.

Назар скривився.

— Вона не з тих, хто любить попсові свята.

— Це не означає, що ти маєш його ігнорувати.