Розділ другий | Знайди мене

Наступного дня Клер спробувала зв'язатися з незнайомкою, але нічого не вийшло. Тому, швидко зібравшись, вона відправилася до центру міста, спробувавши відволіктися хоча б на деякий час.

«А тепер я кожного разу буду думати про те, що ця незнайомка може бути ким завгодно».

Вперше Клер отримала фото сторінок зі щоденника своєї бабусі звичайним SMS. Після цього вона зрозуміла, що бабуся приховувала досить небезпечні секрети.

Дівчина так сильно занурилася у свої думки, що й не помітила, куди прийшла. Це було те саме кафе, у яке вона раніше нерідко заходила, частіше сама, але й іноді з бабусею.

«Буду вважати це за долю!»

Усередині кафе за столиком біля вікна сиділа компанія з трьох людей: блондинка з чорними очима, темношкіра дівчина, яка, судячи з усього, розповідала жарт, і хлопець, вся увага якого була сфокусована на телефоні. Це тріо було важко не помітити в залі.

Клер планувала швидко замовити собі щось та сісти за дальній столик, бо комунікація — це точно найслабший її бік, але раптом компанія покликала її до себе.

– Привіт? Як тебе звати? Ти новенька в місті? — достатньо легко спитала та сама дівчина, що хвилину назад жартувала.

– А, Клер. Так, ні, не зовсім.

Подібна відповідь викликала розуміючі усмішки, ті самі: «Ох, дивачка, але нічого — нічого». Після такого початку Клер вже стало ніяково, але треба було якось обірвати знайомство та втекти, тим паче шантажистка могла бути серед них.

– Вибачте, такий тиждень. Я тільки вчора повернулася до міста, востаннє була тут три роки тому. А ви? Давно тут живете?

Упс, або коли хочеш зробити одне, а виходить зовсім інше.

Трохи розговорившись, тепер вона знала: блондинку звати Еліс, дівчину, яка звернулася до неї, Джо, а хлопця — Роні. І вони навіть обмінялися номерами. Після цього вона нарешті втекла додому.

«Фух, і як я буду розбиратися зі своєю найголовнішою проблемою? Гадки немає. Стоп, пілікнув телефон».

Це було SMS від незнайомки з новим фото...