Розділ 10. Себастьян

Ця новина перевернула все моє життя. Я не міг перестати дивитися на знімок, який тримав у руках, і посміхатися, відчуваючи, як хвилі щастя накривають мене з головою. Усередині мене було стільки емоцій, що їх просто неможливо було описати словами.

— Ауреліє, ти навіть не уявляєш, як це важливо для мене, — сказав я, дивлячись їй в очі. — Це… це найкращий сюрприз, який ти могла мені зробити.

Вона лише посміхнулася, а в її очах блищали сльози щастя.

— Я боялася, що ти засумніваєшся чи злякаєшся, — тихо сказала вона, взявши мене за руку.

— Ніколи, — швидко відповів я, нахиляючись, щоб поцілувати її. — Це найпрекрасніша новина в моєму житті. І я зроблю все, щоб ти та наш малюк були щасливі.

Ми довго сиділи на терасі, тримаючись за руки й насолоджуючись цим моментом. Я більше не думав про те, що було раніше, і не хвилювався про майбутнє. У цю мить усе здавалося ідеальним.

— Як ти думаєш, хто це буде? — запитав я, посміхаючись.

— Мені здається, що хлопчик, — відповіла вона, грайливо дивлячись на мене. — Але, якщо чесно, це неважливо.

— А я думаю, що дівчинка, — сказав я, нахиляючись ближче. — Маленька принцеса, схожа на свою маму.

Вона засміялася, і цей звук наповнив мене радістю.

— Хай там як, цей малюк буде оточений любов’ю, — додала вона, поклавши свою руку на живіт.

Я повторив цей жест, приклавши свою долоню до її руки. Це був новий початок. Ще кілька місяців тому я не міг уявити, що життя повернеться саме так, але зараз я розумів: усе, що я пережив, привело мене до цього моменту.

У той вечір я довго не міг заснути. Я лежав, притискаючи Аурелію до себе, і думав про те, що чекає нас попереду. Я був упевнений лише в одному: цей маленький ангел стане для нас обох найбільшим даром, і я зроблю все, щоб наша сім’я була щасливою.

Тепер я знав, що все моє життя належить їм — Аурелії та нашому майбутньому малюку.

Загалом вагітність дівчини проходила нормально. Звичайно, були моменти, проте я намагався тримати себе в руках, адже розумів, що Аурелії набагато важче. Сьогодні ми повинні дізнатися хто в нас буде — хлопчик чи дівчинка. Зазвичай всі чоловіки хочуть синів, і в мене так було коли ми з моєю колишньою дружиною дізнавалися стать дитини, проте цього разу я хочу доньку. Маленьку копію своєї дружини. 

— Ну, що готові дізнатися хто у вас буде? — запитала лікар УЗД, водячи датчиком по животі Аурелії.

— Звичайно готові, — промовили в один голос ми.

— А кого б ви хотіли? — знову запитала вона.

— Я думаю що буде син, але чоловік впевнений що буде донька, — сказала Аурелія, стискаючи мою руку.

— Ну... що я можу сказати, — почала лікар. — Ваш чоловік мав рацію у вас дійсно буде донечка, — сказала вона. 

Я відчув, як серце наче зупинилося на секунду, а потім забилося так швидко, що здавалось, я зараз вибухну від щастя.

— Донечка... — тихо повторив я, дивлячись на екран монітора, де було видно силует нашого маленького дива.

Аурелія посміхнулася, і я побачив, як її очі наповнилися сльозами радості.

— Ти маєш рацію, — сказала вона, дивлячись на мене. — У нас буде донька.

Я ледь стримував емоції. Все, про що я міг думати в цей момент, — це як сильно я хочу тримати на руках цю маленьку принцесу, дбати про неї та завжди бути поруч.

— Ти уявляєш? Вона буде така ж красива, як і ти, — прошепотів я, обережно цілуючи Аурелію в чоло.

Лікар продовжувала огляд, але я вже нічого не чув. Мої думки були десь далеко — у майбутньому, де я бачу, як тримаю свою доньку на руках, як вона сміється, як робить свої перші кроки...

Коли огляд закінчився, і ми залишили кабінет лікаря, я відчув, як хвиля гордості та відповідальності накриває мене з головою.

— Ну що, тато маленької принцеси, готовий? — жартівливо запитала Аурелія, повернувшись до мене, коли ми вийшли з клініки.

— Я вже готовий на все заради вас обох, — відповів я, дивлячись їй у вічі.

Цього ж вечора ми повернулися додому, і я зрозумів, що хочу зробити для неї ще один сюрприз. Поки Аурелія відпочивала, я тихо вийшов із дому, щоб поїхати до одного з моїх друзів, який займався прикрашанням інтер’єрів.

— Мені потрібна ідеальна дитяча кімната, — сказав я йому. — У рожевих і білих тонах, із казковими деталями. Усе повинно бути досконалим.

— Я зрозумів тебе, — відповів він із посмішкою. — Довірся мені.

На наступний ранок я повернувся додому і знайшов Аурелію на кухні. Вона виглядала такою спокійною і щасливою, обережно торкаючись свого живота.

— Про що думаєш? — запитав я, обіймаючи її зі спини.

— Думаю про те, якою буде наша донька. Яким буде її характер, на кого вона буде схожа більше — на тебе чи на мене.

— Вона точно буде кращою частиною нас обох, — відповів я, і ми обоє засміялися.

Цей день був таким же, як і всі інші останнім часом, але водночас зовсім іншим. Тепер у нашому житті була нова мета, новий сенс. Ми чекали на нашу донечку, яка вже зараз стала центром нашого світу.