Розділ 1. Себастьян

  Не вірю, що я погодився на це. Як я просто міг це зробити? «Холостяк», це те місце, де навряд чи можна знайти кохання, яке було б  не корисливим, а справжнім, хоча, можливо я помиляюсь.

  — Ну, що готовий виходити на пошуки свого кохання? — запитав Люк, який був ведучим проєкта, а також моїм найкращим другом.

  — Готовий, — посміхнувся я.

  — Ну, тоді не буду тобі заважати, — після сказаних слів він залишив мене на самоті.

  Хвилин через 10 біля мене зупинилась машина, з неї вийшла перша дівчинка.

  — Привіт, — промовив я дивлячись на неї. Вона була в неймовірно гарній чорній сукні з розрізами на бедрах з обох сторін та з маленьким пакетиком.

  — Привіт, я Агата, — промовила вона.

  — А я Себастьян, — сказав. — Ти просто чарівна, а сукня додає тобі особливого шарму.

  — Дякую, — посміхнулась Агата. — Це тобі, — протягнула невеличкий пакунок. Відкривши, я побачив доволі дорогий годинник.

  — Не потрібно було робити такий дорогий подарунок, — промовив я, але дівчина тільки мило посміхнулася.

  Після чого вона зайшла до будівлі, а я почав чекати на наступну.

Тут зупиняється байк і на ньому сидить доволі юна та тендітна дівчина, ніколи б не подумав, що така, як вона зможе їздити на мотоциклі. Коли вона знімає шолом, то перше, що кидається в очі це її волосся, в дівчини воно вогняно-червоне. Одягнена вона в шкіряний комбінезон та сорочку зав’язану на талії. Коли я знову повертаю погляд на її обличчя, трішки дивуюсь, адже не кожна дівчина наважиться приїхати на мотоциклі.

  — Привіт, — промовила вона. — Я Аурелія, а ти? — воу, а мені подобається її самовпевненість.

  — Привіт, — посміхнувся я. — Я Себастьян. Чим ти займаєшся? Ти дуже ризикована, напевно ти обожнюєш адреналін.

  — Взагалі-то я письменниця, — промовила вона та мило опустила очі до свого взуття. Я лише тепер помітив масивні черевики на шнурівці. Тут я реально здивувався, оскільки завжди вважав, що письменниці спокійні та тихі, і ніколи б не їздили на байках.  

  — І що ж ти пишеш? Який жанр?

  — Ну поки я випустила тільки одну книгу, а інша зараз на рецензуванні, проте сьогодні я хочу тобі подарувати не свою книгу, а книгу мого улюбленого автора, — дівчина протягнула мені книгу відомої авторки Лії, під назвою «Чи зможе одне побачення врятувати нас?».

  — Дякую, — посміхнувся я. — Обов’язково прочитаю.

  Ще трішки поговоривши, Аурелія зайшла до приміщення. Не пройшло й 5 хвилин, як біля мене зупинилось, ще одне авто. З неї вийшла дівчина, яку я знав. Не особисто, проте у фільмах її можна побачити доволі часто. Вона одягнена в блискучу сріблясту сукню та туфлі на високих підборах.

  — Привіт, — промовив я, — я Себастьян.

  — Привіт, я Саманта, — посміхнулася вона.

  — Приємно познайомитись, — промовив я, а дівчина ще раз мило посміхнулась.

  — Я б хотіла тобі подарувати сертифікат на фотосесію, — промовила дівчина протягуючи мені конверт.

  — Дякую, — посміхнувся я. — Надіюсь, ми з тобою його використаємо.

  — Обов’язково, — посміхнувшись сказала вона.

  Обійнявши мене, Саманта зайшла до будівлі, я ж почав чекати на наступну учасницю. З машини вийшла дівчина в доволі гарній, дизайнерській сукні білого кольору. З чого я зробив висновок, що вона дизайнерська? З того, що вона була розписаною, так само, як і червоний піджак на ній. Кожен малюнок відрізнявся, не було однакових надписів чи малюнків на сукні та піджаку.

  — Привіт, — промовила дівчина. — Я Емілія.

  — Привіт, я Себастьян. Приємно познайомитись, — промовив я не зводячи погляд з її образу. — Ти дизайнерка?

  — Так, я дизайнер, а сукня з піджаком – моя робота, — промовила Емілія.

  — Це дуже гарно, я не можу відвести погляду від цих надписів, цікаво, що там написано,  — промовив я.

  — Що ж думаю, що вгадала з подарунком, — посміхнулась вона та протягнула мені пакунок, я витягнув також розписаний, але вже чорний піджак, він був неймовірно гарний, але не на кожен день. Думаю для якихось тематичних вечірок саме те. — А що до надписів, можливо колись розповім, — загадково промовила дизайнерка.

  — Вау, це дуже гарно, — промовив я. — Дякую.

  Обійнявши дівчину я почав чекати на іншу учасницю. За декілька хвилин біля мене зупинився лімузин, з нього вийшла блондинка з червоними губами. На ній була розкішна чорна сукні. Йдучи до мене, дівчина покрутилася і я зміг побачити її спину. Спочатку ця сукня могла здаватися звичайною, але розріз на спині був дуже глибоким, що додавало цьому образу якоїсь цікавинки.

  — Привіт, я Себастьян, — вкотре промовив я. Якщо чесно відчуваю себе папугою.

  — Привіт, а я Стефанія, — посміхнулась вона і на її щоці з’явилася мила ямочка.

  — Приємно познайомитись.

  — Взаємно, — промовила вона. Після чого протягнула мені, щось схоже на альбом.

  — Що це? — запитав я.

  — Я хочу, щоб в цьому альбомі були фото тієї в кого ти дійсно закохаєшся на цьому проєкті, — сказала вона.

  — Я думаю ти б хотіла, щоб тут були твої фото, — промовив я.

  — Звичайно, проте я допускаю, що там можуть бути фото і іншої дівчини, — відповіла Стефанія.

  — Дякую, це дійсно крутий подарунок.

  Стефанія посміхнулася та попрямувала до дверей. З машини ж вийшла наступна дівчина, не менш шикарна, ніж попередня. Це брюнетка, вона вдягнена в блакитну сукню з відкритими плечима.

  — Привіт, я Барбара, — промовила брюнетка.

  — Привіт, я Себастьян, — відповів я.

  — Я художниця, — промовила вона, — тому мій подарунок зв’язаний з моєю творчістю, — вона протягнула мені картину. На ній була зображена пара: чоловік та жінка. Це виглядало просто неймовірно. — Мені здається це дуже символічним для цього проєкту.

  — Це виглядає занадто гарно, — промовив я тримаючи картину в руках. — Впевнений, що знайду для неї місце, десь в себе в будинку.