13. Зірка з неба впала

Це мав бути найгірший Новий рік у її житті. Ні, вона знала, що так говорити не можна, аби не накликати ще більших неприємностей. Проте куди вже більше? Немовби десь там на небесах розкрилася  скринька Пандори та висипала на її голову купу всіляких клопотів.

Почати з колишнього... Ні, про нього вона навіть думати не буде! А потім - сусіди затопили кухню, потрібно робити ремонт. Мама хворіє. У зимових чоботах відлетіла підошва. І - мов ягідка на торті - той клятий корпоратив. Генеральний директор вирішив показати свою креативність, сучасні тенденції, те-се... І народив ідею - усім прийти в маскарадних костюмах. Щоб, розумієте, створити дружню і невимушену атмосферу! Хай їй грець, тій атмосфері!

Але йти було треба, нікуди не дінешся від цього фарсу. На придбання костюма грошей уже не вистачало - згадані вище негаразди пробили солідну "дірку" у бюджеті. Тому після роботи  забігла до подруги, котра працювала костюмером у театрі, щоб випросити на один вечір яке-небудь вбрання.  Приміряла кілька костюмів. "Та як у цьому ходити? - обурилася. - Як не шлейф на два метри волочиться, то кринолін такий, що в двері не пройдеш!"

Інка винесла ще одну сукню - таку, як носили на початку двадцятого століття ( чи в кінці дев'ятнадцятого - Злата достеменно не знала). Була вона приємного бузкового кольору та йшла в комплекті з капелюшком із густою вуаллю.

 - Нехай буде ця, - Злата махнула рукою. - Якось мені все одно. Аби відбути той захід пошвидше.

***

Збиралася на свято, а настрій був нижче плінтуса. Оце так свята, оце так Новий рік! Уперше за багато років доведеться зустрічати його в гордій самотності. Вона й готувати нічого не буде, купить пляшку шампанського, якогось тортика, увімкне романтичну комедію, нареветься досхочу та й ляже спати. Одна - самотинонька, навіть кота не спромоглася завести...

Таксист із цікавістю дивився на молоду жінку, одягнену в вінтажну сукню з мереживом, чорну шубку та капелюшок з вуаллю. Втім, за роки своєї роботи він і не таке бачив. Тому нічого не став запитувати - тим більше, що дамочка похмуро мовчала усю дорогу - видно, була не в настрої. Попросила зупинити біля пафосного ресторану, на стоянці поблизу якого вже тісно було від  автівок. Розплатилася і вийшла з салону.

Таксист повільно натиснув на газ, а очі все ще стежили за худенькою постаттю, що зникла в розчинених дверях, над якими переливалася кольорова гірлянда з написом "Щасливого Нового року!"

Був вечір 30 грудня...

***

Корпоратив видався ще нудотнішим, ніж вона очікувала. Почати з того, що генеральному ідеї з маскарадом видалося мало, і він ще вирішив звести докупи в одному ресторані кілька філіалів їхнього підприємства, розташованих у різних кінцях міста. Тобто, крім того, що співробітники мали вдавати життєрадісний вигляд у дурнуватих костюмах, вони ще й  повинні були робити це в компанії натовпу малознайомих, а то й зовсім незнайомих людей.

І до повного щастя, на всіх чекали веселі розваги та конкурси! Спершу розваги, а вже потім, може, наллють келих вина та видадуть бутерброд. Якщо заробиш...

Злата поблукала по залу, привіталася з кількома знайомими, а потім, побачивши, що спеціально запрошений ведучий починає організовувати ті самі конкурси, поспішно вирішила ретируватися. Побачила вихід на засклену терасу - і  прошмигнула туди. На терасі було прохолодно і напівтемно, лише миготіли вогники на прикрашеній у кутку ялинці. А навпроти ялинки, спершись рукою на підвіконня, стояв якийсь чоловік у костюмі пірата, та щось вичитував зі смартфона. З боку це виглядало кумедно -  високий чолов'яга у костюмі а-ля Джек Горобець - і  водить пальцем по сенсорному екрану... в ігри якісь грає, чи що?

Вона підійшла трохи ближче і зробила вигляд, що дивиться у вікно на вечірнє місто, осяяне вогнями. А самій так і кортіло піддивитися, що ж таке у цього "пірата" в телефоні. Так, Злата завжди була "цікавою Варварою". Ще в дитинстві, пригадує, не могла пройти повз чуже, не закрите занавіскою вікно, аби не зазирнути - що воно там усередині? Або, їдучи у метро, завжди не втримувалася і заглядала в книгу, яку читав пасажир на сусідньому сидінні - ану ж трапиться щось цікавеньке... Так і тут - мимоволі витягла шию та зазирнула через плече незнайомця.

Але він зреагував дивно - різко відсунувся вбік і сховав телефон. Потім повернувся і скоса глянув на неї. Злата побачила, що на обличчі в "пірата" була маска. Вона могла побитися об заклад, що це не хтось із її контори - мабуть, колега з сусіднього філіалу. У нього була гарна спортивна фігура та темне волосся - от і все, що Злата могла  зауважити. І ще вона встигла роздивитися на руці, якою він тримав телефон, трохи нижче внутрішнього боку зап'ястя татуювання - якийсь химерний ієрогліф. Він дуже личив  його "піратському" образу.

 - Вибачте, ви щось хотіли? -  сказав незнайомець таким тоном, що пролунав ніби: "Чого ти на мене вилупилася?"

 - Ні, нічого. Просто вирішила трохи... подихати повітрям.

 - Ну, дихайте, - дозволив він.

 "Хам якийсь, - подумала Злата. - Симпатичний, але хам..."

***

Максима дратувала і ця вечірка, і люди навколо. Вдома на нього чекала купа роботи, а за вимогою шефа довелося теліпатися на інший край міста і  терпіти всі ці світські умовності в колі незнайомих, галасливих і безцеремонних людей. Як, наприклад, оця фіфочка у бузковій сукні. Знає він таких... Тільки десь побачать самотнього чоловіка - відразу починають тертися поруч. У телефон хоче заглянути - мабуть, привід для знайомства шукає. А зась! У нього вже є Марта. Щоправда, у Марти був один маленький недолік - вона постійно користувалася парфумами з важким, приторним ароматом, причому бризкалася ними так щедро, що у Макса від того "дихлофосу" починала боліти голова. А в цієї, з вуалькою, дуже приємний парфум - пахне чимось ніжним і таким знайомим з дитинства. Конвалія? Бузок? Може, спитати, якими вона духами користується, і подарувати такі Марті? Та ну її, ще сприйме таке запитання, як зацікавленість власною персоною... Не відкрутишся тоді від неї...