5. Бійтесь своїх бажань

Ця історія сталася більше тридцяти років тому. Юна дівчина закохалася в одруженого чоловіка. Не будемо спішити виправдовувати чи засуджувати цей роман, скажемо лиш, що він мав цілком передбачувані наслідки: героїня нашої розповіді ( назвемо її Світланою) завагітніла. Дізнавшись про це, батько майбутньої дитини швидко зник з її життя - в повному значенні слова - бо був військовим, попросив начальство, щоб його з родиною перевели в інший регіон тоді ще Радянського Союзу - і більше про нього нічого не було чути.

   Все ж Світлана сподівалася, що він схаменеться, повернеться. Та час ішов, надія втрачалася, і зовсім скоро на світ мало з'явитися дитя. Дівчина була з сільської сім'ї з суворими звичаями, вона боялася розповісти батькам, що скоро народить позашлюбну дитину. Працювала в місті, до пори до часу приховувала вагітність під просторим одягом ( благо, була повненькою, тож її стан не дуже "кидався в очі"). Але ж малюка не сховаєш, доведеться признаватися батькам. Світлана дуже боялася їх гніву, а ще більше - пліток і пересудів, які неодмінно поповзуть по селу. Тому вирішила відмовитися від дитини. Щоб було надійніше - поїхала народжувати до подруги, з якою разом навчалися в технікумі ( після закінчення навчання їх направили працювати в різні області).

  В чудовий серпневий день на світ з'явився маленький хлопчик. Лікарі та медсестри пологового будинку вмовляли Світлану не писати заяву про відмову від дитини, та вона стояла на своєму. І от , коли вона вже збиралася виписуватися, до палати раптом увійшли її батьки. Виявляється, Світланчина подруга після довгих роздумів і вагань надіслала їм телеграму, що в них народився онук. Були і сльози, і радість. Новоспечені дідусь і бабуся сказали, що про відмову від дитини й гадки не буде - вони допоможуть у вихованні малюка, поки Світлана шукатиме свій шлях у житті. Так і зробили. Хлопчика назвали Ярославом, родичам та сусідам сказали, що Світлана мала нареченого, збиралися одружитися, та той трагічно загинув. Всі співчували молодій жінці та її синочку. І життя їхнє склалося добре - незабаром Світлана зустріла хорошого чоловіка, вони одружилися, той усиновив Ярославчика. А через два роки в них народилася спільна донька.

  Час ішов, Ярослав підріс, він добре навчався у школі, був розумним і товариським хлопцем. Закінчив вуз, влаштувався на хорошу роботу, одружився. Незабаром Світлана стала молодою бабусею . Її життя було спокійним та радісним, поки одного дня не сталося непоправне. Син, якому ще не було і тридцяти, загинув у автомобільній катастрофі.

   Світлана дуже тяжко переживала втрату, замкнулася у собі. Минав час, але їй не ставало легше. Все через те. що жінка звинувачувала себе у смерті сина. Адже багато років тому, коли вона тільки народила його, перебуваючи у розпачі і розгубленості, молода мама дивилася на малюка - і її мучило сумління - адже вона збиралася відмовитися від нього. Що його чекало - дитячий будинок чи якась інша сім'я? Як він житиме? І як житиме вона, коли постійно буде думати , що зараз робить її син, як йому ведеться? "Краще б він помер, - шепотіла вона, - так було б краще для всіх..." Лежачи без сну у палаті, молода жінка цілу ніч молила Бога, щоб він забрав новонародженого малюка. А потім ситуація змінилася на краще, і Світлана на довгі роки забула й про ту безсонну ніч, і про гарячкові молитви.

  Згадати про них довелося тоді, коли як грім з ясного неба прийшла звістка про трагічну смерть сина. Йому б іще жити й жити, в нього маленька дочка, стільки планів і сподівань...Хтось скаже - це випадковість, і буде правий. Та жінка не могла собі пробачити, а власна совість - це найстрашніший кат.

    Цю історію розповіла психолог, якій вдалося допомогти Світлані вийти з тяжкої депресії. "А чи правда так може бути? " - запитала я. - "Невже ми можемо своїми молитвами чи бажаннями "запрограмувати" наше майбутнє?" - "Наукою це не доведено, - відповіла моя співрозмовниця. - Проте факт залишається фактом - мої пацієнти розповідали багато подібних історій, коли побажання, прокльон, навіть випадково сказане слово потім справджувалося. І часто, як у цій історії, таке траплялося вже тоді, коли людина охолола і пожалкувала про свої слова. Тому пам'ятаймо, що наші слова та думки матеріальні, перш ніж побажати комусь недоброго ( навіть мимохіть, усталеними фразами) - зупиніться, подумайте - до чого це може призвести.

   В результаті найтяжче постраждає саме той, хто необережно притягнув у чиєсь життя зло - до нього все повернеться "бумерангом" ( як сталося зі Світланою). Не лайте своїх дітей, не обзивайте їх, і ні в якому разі не проклинайте нікого, не бажайте нікому зла ! Адже недарма кажуть : "Бійтеся своїх бажань, бо вони мають властивість здійснюватися..."