3. Увечері після розлучення

Коли Катя вийшла з приміщення суду, вона зі здивуванням відзначила, що не відчуває ні хвилювання, ні розпачу, як уранці, - навпаки, в голову  приходять зовсім сторонні думки - про те, яка химерна зачіска була у жінки - судді; що день сьогодні дуже теплий, як для жовтня; про те, що зараз робить Сашуня: чи дуже морочить бабусі голову?

Сергій наздогнав її на зупинці маршрутки:

- Ну от, нарешті, все скінчилося... Як там малий?

- Добре, - коротко відповіла Катя.

 - Тоді я побіг. Мене чекають.

"Вона чекає", - подумала Катя, але, як і раніше, без жодних емоцій. Це було схоже на шок, коли людина, отримавши тяжку травму, спершу зовсім не відчуває болю. Він прийде згодом...

Маршрутки чекати не стала, вирушила на вокзал пішки. Хода по добре знайомих вулицях заспокоювала, створювала враження, що нічого не сталося, вона просто їде додому, як раніше... Але краще б вона сіла в "Газельку". Вже підходячи до автостанції, Катя побачила, як знайомий червоно-білий автобус повільно від'їздить від платформи. Підбігла, замахала рукою, але водій чи не помітив, чи просто не побажав зупинятися. "Отакий вже деньок видався, - сказала собі. - Ну й що тепер робити?"

Зателефонувала додому, дізналася, що Сашуня поводиться чемно, і сказала, що запізнилася на автобус. Буде завтра вранці. "Усе інше вдома розкажу," - мовила на запитання матері та натиснула на кнопку "Відбій".

****************

 - Катюшо, скільки літ, скільки зим! - зраділа Надя, відчинивши двері. Вона дуже змінилася за час, впродовж якого подруги не бачилися: перефарбувалася у блондинку, схудла.  Колишня однокласниця виглядала як фотомодель, особливо на фоні скромно вдягнутої Каті.

 - Надійко, пусти переночувати, - сказала гостя. - Розумієш, я тільки-но розлучилась і до того ж запізнилася на автобус.

Вона видала цю новину ще з порога, аби не чути неминучих запитань про те, як там Сергій, Сашуня. Втім, про малого хай питає. Синочком Катя пишалася - він був найкращим, найрозумнішим ( як для кожної мами її кровиночка).

 - Заходь же, не стій на порозі, - торохтіла Надя, узявши Катю за руку, і обережно, наче хвору, провела її в кімнату. - Зараз вечеряти будемо.

 - А Максим де? - спитала подруга.

 - У відрядженні. То й добре, не заважатиме нам. Набалакаємось досхочу, як у старі добрі часи. Скільки це ми вже не бачились?

 - Та більше року, мабуть. Відтоді, як я пішла у декрет...

 - Ну як, росте козак? - Надя швидко накривала на стіл. Поставила і пляшку білого вина - адже годилося відзначити зустріч.

Розмова спершу не клеїлася. Пригадували шкільні роки, однокласників - хто чим зараз займається. але особистих тем не торкалися. Чи то від випитого на голодний шлунок вина, чи від того, що, нарешті, випала можливість поспілкуватися з комось, окрім батьків і сестри,  Катя раптом відчула гостру потребу виговоритися. Нервово зминаючи в руках паперову серветку, вона розповідала подрузі свою невеселу історію, якою до цього часу не ділилася ні з ким.

*****************

Після закінчення коледжу Катя не змогла знайти роботи за спеціальністю. У рідному селі це взагалі було зробити нереально, в  райцентрі - проблематично. Сусідка Таня запропонувала поїхати шукати щастя до столиці: мовляв, там  завжди потрібні робочі руки, до того ж, і зарплати вищі. Дівчата влаштувалися офіціантками в невеличку кав'ярню. Робота була нелегка, але платили господарі добре. За деякий час Катю підвищили в посаді до менеджера ( саме цей фах значився у її дипломі). От лише з житлом переслідували невдачі. У жодній з орендованих кімнат дівчина довго не затримувалася. Господарі траплялися всі як на підбір: то напівбожевільна бабця, то дядечко, що відверто загравав до молодих квартиранток...

Це тривало доти,  аж поки один колега по роботі не запропонував їй зняти квартиру з двох кімнат разом, і оплачувати оренду навпіл. Трохи повагавшися, Катя погодилась. Вони з Сергієм були добрими друзями, на той час зустрічалися з іншими. Але й самі не зогледілися, як дружба та сусідство переросли в романтичне почуття. Високий, красивий Сергій назавжди підкорив серце дівчини. Мало не щодня він приносив їй квіти, робив інші приємні подарунки, вони разом з'їздили на море. Катя почувала себе щасливою, як ніколи. Та це щастя тривало недовго.

Після кількох місяців, які вони прожили в громадянському шлюбі, з Сергієм ніби щось трапилося. Він приходив з роботи мовчазний, невеселий, на всі її запитання, в чому причина поганого настрою, віжповідав: "Сонце, та все нормально, не хвилюйся!" Але Катя інтуїтивно відчувала : щось не так. І продовжувала розпитувати його, поки Сергій не здався. Він зізнався, що закохався у іншу дівчину.

 - Я її так люблю... жити без неї не можу, - скаржився він Каті.

 - А як же я?  - дівчина не могла повірити, що її коханий говорить серйозно.

 - Ти - дивовижна! Тільки я люблю тебе по-іншому, як сестру. Катюшо, от ти, як жінка, скажи, що мені  робити?

 - Іди до дідька! - вигукнула дівчина і зачинилася у ванній, щоб він не бачив її сліз.

Кілька днів потому вони не розмовляли. А потім Сергій зробив крок до примирення. Виявилося, що об'єкт його пристрасті не відповів йому взаємністю. А Катя була все ще поруч - добра, любляча, турботлива. Вона пробачила все, що було, тільки у глибині душі оселилася тривога. Катя вагалася - бути разом із Сергієм і весь час жити як на голках , чи краще вже залишитися одній? Все поставив на свої місця медогляд, який потрібно було пройти для роботи. Вона повернулася схвильована і розгублена.

 - Сергію, маю тобі щось сказати. - промовила  прямо з порогу. - У нас буде дитина...

 - Тоді давай одружимося, - просто сказав він.

****************

Весілля гуляли у її селі. Катя продовжувала працювати в Києві до самої декретної відпустки. А народжувати приїхала до батьків. Пологи були важкими, та маленький синок став винагородою за всі перенесені випробування. Сергій узяв на роботі відпустку  і прожив з ними місяць, у всьому допомагаючи дружині. Та час минув, і він повернувся до столиці. Спершу щодня телефонував їй на мобільний, вони подовгу розмовляли, кожні вихідні провідував Катю та синочка. Потім став приїздити рідше, пояснюючи це тим, що квитки дорогі. Телефонні дзвінки теж  майже припинилися. А через півроку в один із своїх візитів до села Сергій сказав Каті: