Небезпечна краса

Інна зупинила машину біля будиночка, що стояв на узліссі. Дерев’яні стіни, легкий запах смоли, навколо - високі сосни, що здіймалися просто в небо. Після тижня шуму й метушні цей краєвид здавався казковим. Вона вдихнула на повні груди - повітря було густе від прохолоди. Її переповнювало відчуття свободи. Інна навіть не стала розбирати речі, не зазирнула до будинку - тільки зачинила машину й пішла стежкою між деревами. Тут навіть дихалося інакше.
Кожен крок лунав глухо, покриваючись шаром торішнього листя. Сонце просівало крізь гілля золоті смуги, що ковзали по її волоссю. Не було міського шуму, тільки спів птахів і шепіт лісу.
Інна йшла все далі, не думаючи про час, просто насолоджувалася красою, відчуваючи, як напруга останніх днів розчиняється в повітрі. І раптом — десь неподалік пролунало шипіння. Ніби хтось розливав воду по камінню. Інна зупинилася, прислухалася. Шум лунав рівний та пульсуючий.

«Річка», — усміхнулася вона. Цікавість узяла гору. Вона звернула зі стежки, продираючись крізь кущі й молоді ялини. Через кілька хвилин гілля розсунулося  і перед нею відкрився дивовижний краєвид: вузька річка виблискувала на сонці. Вода була настільки чиста, що крізь неї видно було кожен камінець на дні. Інна завмерла від краси, а потім дістала телефон, щоб зробити кілька фото. Вона обережно наблизилася до берега. Земля під ногами була м’яка, волога після нічного дощу.

 - Ще трохи ближче, ось так…

Вона нахилилася, щоб зловити ідеальний ракурс і в ту ж мить трава під ногами зсунулася. Світ перевернувся. Вона не встигла навіть зойкнути. Холод ударив у груди, повітря вибило з легенів.
Річка виявилася не такою спокійною, як здалося з берега. Течія була швидка, майже люта. Вона схопила Інну й потягла вниз за течією. Інна намагалася триматися на поверхні, хапалася за каміння, за гілки, які пропливали повз, але вода була крижана й невблаганна. Кожного разу, коли їй удавалося виринути й ковтнути трохи повітря, хвиля накривала її знову, заливаючи очі, вуха, рот.

«Тільки б не втратити свідомість… тільки б триматися…» - промайнула думка. Шум води заповнив усе.
Здавалося, сам ліс затамував подих. А потім — темрява.