Тепло рідного дому

Повертаючись увечері додому, Інна мріяла лише про одне — зануритися в улюблене крісло біля вікна, загорнутися в м’який плед і відчути смак гарячого медово-лимонного чаю. День видався довгим і насиченим. Маленький будиночок стояв на околиці містечка, оточений старими липами. Коли Інна вставила ключ у замок і відкрила двері, в ніс одразу вдарив знайомий аромат — суміш сушеної м’яти, воску зі свічок і чогось невловимо домашнього, рідного. Вона вдихнула на повні груди й усміхнулася. Тут панував її порядок, її спокій. Тиша не тиснула — вона обіймала. Переодягнувшись у затишний светр і м’які вовняні шкарпетки, Інна поставила чайник на плиту. Поки вода закипала, вона повільно пройшлася кімнатою. Кожна річ тут була такою рідною і дорогою для неї.Пара почала здійматися над чайником. Інна відкрила баночку з медом, кинула кілька шматочків лимона в чашку і, поки напій настоювався, задумливо глянула у вікно. Там, за склом, місто дрімало під першим легким туманом, а вдалині ледь помітно блимало світло ліхтаря.Їй здавалося, що цей вечір — ідеальний. Простий, тихий, без поспіху. Інна зробила ковток чаю, відчула, як тепло розливається всередині, і подумала про плани на наступний тиждень — зустріч із колегами, прогулянку до річки, новий проект, який хотіла почати. Та десь глибоко, під поверхнею звичних думок, ворухнулося щось інше — легке передчуття, ніби цей спокій не триватиме довго.