Ніхто з них не знає.

Власник стояв біля краю ями мовчки. Не заглядав усередину. Не нахилявся. Наче знав: дивитися зараз — означає почати думати не туди.

— Вона щось побачила, — сказав він нарешті. — Світло.

Це прозвучало не як твердження. Як робоча версія.

Олексій нічого не сказав. Він відчував: будь-яка деталь, кинута зараз, може змінити хід розмови не в той бік.

— Можливо, ще щось, — продовжив власник, ніби сам із собою. — Але люди часто домальовують, коли мозок не встигає. Це нормально.

Він подивився на яму боковим зором.
— Тут раніше нічого не було. Принаймні — нічого, що світилось.

— Ви впевнені? — обережно спитав Олексій.

Власник знизав плечима.
— Упевненим тут бути не можна. Я знаю лише одне:
все, що ми бачили раніше, було інертне. А це — ні.

Він знову замовк.

— Вона сильно злякалась, — сказав Олексій.

— Бо страх — це реакція на невідповідність, — відповів власник. — Коли очі бачать одне, а досвід не знаходить для цього шухляди.

Він нарешті повернувся до Олексія.
— Я не думаю, що вона бачила істоту.
Пауза.
— Я думаю, вона бачила прояв. Світло. Об’єм. Можливо, рух. А далі — мозок зробив решту.

Олексій уважно слухав. Не сперечався. Не підтверджував.

— Ми не знаємо, що це, — продовжив власник. — І це важливо зберегти. Не вигадувати пояснення тільки тому, що так спокійніше.

Він подивився в бік машини, де спала Віолетта.
— Вона зараз уразлива. Якщо почати навішувати сенси, вони стануть реальнішими за сам об’єкт.

— А якщо вона справді бачила більше? — тихо спитав Олексій.

Власник відповів не одразу.
— Тоді ми це перевіримо.
Пауза.
— Не словами. Не легендами. Даними.

Він кивнув у бік камер.
— Світло. Його стабільність. Реакція на рух. На тінь. На присутність.
Він видихнув.
— А не історіями про богів.

Олексій відчув, як напруга трохи спала. Не тому, що стало легше. А тому, що розмова залишалась на землі.

— Ви думаєте, це може бути небезпечно? — спитав він.

Власник подивився на яму довгим поглядом.
— Я думаю, що небезпечним стає не об’єкт.
Пауза.
— А те, як швидко люди вирішують, що вони вже все зрозуміли.

Він зробив крок назад.
— Давайте дочекаємось, поки вона прокинеться. Я спитаю її лише одне.

— Що саме? — спитав Олексій.

— Чи світло змінилось, коли вона дивилась, — відповів власник. — Не форма. Не образ.
— Реакція.

Він замовк.

І в цій тиші Олексій раптом чітко зрозумів:
ніхто з них не знає, що це.