НОВЕ ЖИТТЯ

Кінець двадцятого століття видався важким – падіння рівня виробництва, масове закриття підприємств, масове безробіття, перші підприємці, податкові інспекція, стагнація, пусти полиці в магазинах, неймовірне падіння крб, перехід на нову національну грошову одиницю гривню.

Все оце і іще багато чого робили життя всіх і в тому числі життя Антона і Оксана зі своїми синами важким. Але, не до межі без виходу – завжди знаходився хоч якийсь, але вихід із скрутного стану. Так, наприклад, останнє десятиліття першого тисячоліття запам’яталося окрім кравчучок іще і сільгоспроботами на городах – всі, хто міг, брали землю і саджали все, що можна було посадити.

Не виключенням були Антон і Оксана із синами. Їхній пай був недалеко від їх будинку зразу за інкубатором, десь недалеко від асфальтованої дороги, яка вела до сусіднього села Бистрик. Все сімейство сідало на свій Москалик, брали з собою інвентар і поїсти – і на цілий вихідний день на природу, на город. Земельні паї були невеликі – десь по десять соток непоганої земельки, де і саджали Антон і Оксана в основному картоплю.

Максим уже був парубійком, а Андрійко іще був надто малий для важкої праці. А обробляти город – це непроста, важка фізична і неприємна робота для дітей. Але то нічого – всі вони разом саджали, потім обробляли, а потім і копали оту бульбу.

• Ну, то шо – збирайтеся, - без особливого бажання запропонував Антон, - поїдемо розкидати гній..
• Та… - заупрямився Максим, - щось не хочеться…
• Та, ми не довго, - запевнив Антон, - розкидаємо гній і … додому – всього тут..
• Ну, ладно, - погодився Максим, - тільки недовго..

Вони вивели мотоцикл на вулицю, взяли вила, одяглися як слід і … мотоцикл з гуркотом погнав по весняній дорозі, які ось іще недавно була вся в снігу, а тепер підсохла і затверділа.

Навкруги зеленіли перші молоденькі листочки на деревах, якби говорячі: «Весна…весна прийшла – садити картоплю пора…». Сонце яскраво стояло на екваторі , а на небі не було жодної хмаринки – небо було синьо-голубе і здавалося, що все навкруги оживає, просипається від зимового сну. В цей суботній день люди один за одним – хто на велосипеді, а хто просто піші потяглися на городи, на поля, де на них чекала робота.

В це майський день соловейки безупинно вибивали  свої складні неповторні колінця на деревах, перелітаючи від дерева на дерево, в калюжах копирсалися горобці, весело перемовляючись між собою, кругом пахло землею і першою зеленою травою.

Червоний мотоцикл Антона легко перескакував із колдобин на дорозі, а в колясці сидів Максим, який тримав у руках двоє вил, які потрібні були для розкидання гною. Нарешті асфальтована дорога закінчилася і мотоцикл звернув з дороги на ґрунтовку якраз біля просіки, що межувала із земельним паєм Антона..

• Стоп, машина! – Антон натиснув на гальма і мотоцикл різко зупинився, - виходимо…

Максим не поспішаючи виліз із коляски мотоцикла, взяв вила і поплентався до великої кучі гною, яку недавно підвезли  на замовлення.

• То, шо – вперед! – Антон взявся за вила і почав енергійно розкидати оце коров’яче лайно, яке так неприємно воняло.

Але Антон знав, що це не просто лайно – це гроші , які він заплатив, це – майбутній врожай і без нього просто неможливо виростити добрий урожай отої картоплі, яку вони так всі любили і із року в рік садили її…садили.  Спочатку садили в селі на городі біля хати всі разом із батьками під коня, а потім і самостійно на полі.

Працювали вони всією родиною дружно. Зазвичай в кінці квітня, або навіть раніше, всі збиралися в селі, замовляли коня, розкидали все той же гній і вже потім починалася робота. Город в селі був великий і їм всім вистачало роботи аж до вечора. І тільки під вечір всі втомлені, але задоволені зробленою роботою, сходилися у двір, а потім розсідалися за стіл вечеряти.

Батько Антона наливав чарки ядовитим самогоном, а мати разом із Оксаною метушилася біля газової плити разом із сестрою Валею. У дворі прив’язаний кінь  повільно жував сіно і буряк, час від часу підіймаючи голову і зиркаючи одним оком на гомінку компанію, яка розсілася за столом у сінях хати.

Муха, невеличка розумна собачка, крутилася біля ніг під столом, а красива і пухнаста Машка з чорним великим хутром хитрувато примружували свої зеленуваті очі якби говорячі « А мені нічого не потрібно». Вона спокійна лежала на стільці на ганночку і час від часу задоволено мурликала.

• То, шо… за те, щоб народило… - батько підняв чарку з горілкою і випив до дна і не кривлячись добавив, - ух кріпка, зараза…
• То це ти ж і нагнав таку, - в так йому весело посміхаючись, зауважила мати. А потім добавила, - спасибі діточки що приїхали і допомогли ….Хай тепер родить!

Всі випили. На столі вже стояла велика сковорідка із яєчнею і салом, посеред столу стояла велика меліровано миска із товканицею – вареною потовченою картоплею, яка так смачно пахла на всю веранду, що аж слинки потекли.

• Ух і добра ж яїчниця! – Антон набрав собі картоплі і вона показалася йому після важкої праці разом із смаженими яйцями, разом із жирним смаженим салом із цибулею найкращим і найсмачнішим блюдом, які він тільки знав.