ПЕРЕБУДОВА

         Електропоїзд  наближався до перону.  Була неділя. Ранок. 

       Це була робоча електричка і , мабуть,  повна пасажирів .

      Чоловік  п’ятдесяти років з сумкою  і жінка , мабуть, - дружина  із пакетом – стояли на пероні  під  сердитим зимовим   вітром, що бив по обличчю , бажаючи  здути  всіх , хто стояв в цей час на платформі.

         „Яка шкода -  промайнуло в голові Антона, -  Мабуть знову  будемо стоять  до Ніжина!! –  спина  нила, ноги чомусь згинались -  Ах, де мої  двадцять п’ять років?!”

Робоча електричка ,як завжди,  була переповнена – їхав робочий клас додому, на вихідні.  В основному  це були будівельники,  продавці і охоронці. Останні  - молоді  хлопці в формених спецівках,  особливо  кидались в очі своїм бравим виглядом і  відсутнім поглядом. Це, в основному,  були  іногородні  молоді люди, які  приїхали з пригороду в столицю.  На полицях лежали пусті сумки, хтось  хропів, деякі наливали в відрізану пластикову бутилу  „Хортицю”.  Дешева ковбаса  лежала  на газеті. Всюди було грязно, душно  - ніхто із робочого класу  не бажав після трудового дня  поступитись здобутим  безплатним місцем нікому! 

      В голові  паморочилось – не хватало повітря – спина вже перестала  реагувати  і раптом…                      Звільнилось декілька місць!

      О !! Яка це насолода  гепнуться на жорстке сидіння!

    Антон  з насолодою вмостився на вільному місці. Дружина примостилась рядом. Залишалось іще вільним  місце напроти.  Молодий охоронник скрізь зуби  процідив щось незрозуміле про заняте місце, але , коли ти , як постовий відстояв дві години, а спина  заціпеніла від напруги,  то  знахабніле „бронювання ”  місця комусь – тим більше, що рядом  з молодим охоронцем було пусте місце,  вже не доходило до свідомості.  

     -  Ви сидите на моєму місці… - молодик років  двадцять п’ять в формі охоронця   ситими сердитими очима   втупився  в  Антона.

     -  Так тут не написано… Це ж робочий електропоїзд… Та  і ніхто не говорив нам про це, коли місце звільнилося…

     -  Мені що, треба іще раз повторити?  Знаєш, мені  доводилось не раз мати справу з такими типами як ти -  молодик  вперто вимагав звільнити місце.

      Антон втратив мову… Це було так безцеремонно і нахабно, що всі слова  просто перетворились у гнів:

• Я тобі, юначе, місця не вступлю! Можете сісти рядом із своїм другом!
• Що? - Ти ще будеш мені розказувати , що робити? - Да я таких як ти… краснощокий  охоронець  готовий був кинутись на Антона.

     Мабуть тільки присутність дружини  стримувала  знахабнілого , без  найменшої наявності  поваги до  людей, які йому годяться в батьки, розчервонілого охоронця  - молодика. 

      А де ж візьметься  ця повага?

     Батьки, якщо вони  у нього є, такі ж самі заробітчани – хіба їм було коли  займатись  вихованням сина? – Хоч би на хліб заробити!!

      Яка там мораль!! 

      Виряджаючи сина  в армію,  давали наказ :

        -  Іди  сину , служи, можливо це знадобиться тобі – так думали батьки.

      І знадобилось. Ось тепер він - охоронник  на складі!  Робота не пильна ,  в теплі , платять своєчасно , хоч і не багата. Поступово , в охоронній будці,  з телефоном і палицею в руках  такий  „ охоронець ”  перестає відрізняти батька від злодія, навіть читає з трудом…

      Чому так сталося, що охоронців у нас більше ніж робітників,  інженерів, лікарів? Від кого і що охороняють ці  „ трударі ” ?

         Антон , поважний зрілий чоловік,  мовчки дивився на охоронця: „ Чи зрозуміє цей телепень, що,  не поважаючи  старших за віком сивочолих  людей,  він  порушує заповідь господню? Чи розуміє він, що цей гріх  рано чи пізно  повернеться  до нього самого? Чи розуміє він , що  молодість швидко пролітає? -  і одного разу він згадає , про  свою нахабність і  неповагу…, але вже пізно буде ” .

        Десь Антон чув, що при народженні  кожній людині Господь дає своє призначення на  Землі.  Жити потрібно не для того, щоб їсти , а їсти потрібно для того , щоб жити!

    „ Дивись - як правильно хтось сказав! – відзначив про себе Антон ”.

• Ти , мужик,  мій карифан сидів на твоєму місці. – Може ти піднімеш свій зад? – худорлявий  напарник охоронця, теж охоронець,  вирішив  підтримати свого „ бойового ”  товариша. 
• Нікуди я пересідати не буду. – Чому я мушу пересідати? – І , взагалі, як можна так розмовляти з набагато старшими людьми? - Чи цьому Вас вчили батьки? – Антона  просто до глибини душі вразила нахабність  молодика .
• Ви не смієте так себе вести …- спробувала втрутитись в перепалку дружина.
• Що?? І ти туди ж! – третій попутник, молодий хлопець років двадцять сім, що сидів до цього часу мовчки  перебив  зніяковілу дружину Антона .  

      Солідарність і  випита перед тим чарка  вимагала від охоронців             „ справедливості ” -  поставити на місце двох  літніх  людей, які спробували захистити  в якійсь мірі свої права і гідність, апелюючи до моральності .    Лише один із чотирьох  чоловіків цієї компанії  сидів мовчки і не встрявав в  перепалку , що обіцяла перерости в гарячу схватку. 

• То це  таки як ти  зробили цю країну такою! – Розвалили  все , розікрали все, а сам про мораль мені розказує!  – Із рота  товстощокого молодика  вирвалось люте шипіння – Показав би я тобі , мужик…