ТИРАСПІЛЬ

     ТИРАСПІЛЬ

_____________________________________________________

   Весна 1972 року.

   Цей рік – рік   підготовки диплома і звичайно рік практики.

   Студенти розїхалися по Україні .

   Антон разом із іншими друзями своєї групи – Козачком, Чернецьким,  Кукулєвським потрапили по рознарядці в Тірасполь – однин із промислових центрів Приднєстровя.

   Перше, що побачили студенти , підїзджпючи до міста – це вивіска – «Біне аць веніт!», що означала, як потім вони вияснили – «Ласкаво просимо».  На стіні залізнчного вокзалу красувалась вивіска  «Гара» - то б то -  «Вокзал».

  Зразу біля вокзалу був перекинутий через всі колії пішохідний місток на іншу сторону міста, за коліями, де і знаходився  фактично рядом завод, на якому і повинні були працювати молоді студенти – практиканти. Тирасполь виявився дуже красивим місто середніх розмірів із старим і новим районами. В центрі , на площі, рядом і річкою Дністер , стояв танк Т-34, біля якого горів «вічний вогонь», а далі, справа, простягнулася дорога на Кишинів через Бендери.

   З іншої сторони площі був розташований Адміністративний будинок з парком попереду. Там далі, за ним, на наступній вулиці знаходився будинок культури, де по вихідним збиралася вся молодь на танці. В фойє цієї будівлі був буфет, де продавалось натуральне біле сухе вино вартістю 20 коп. на ті гроші, за один стакан. Нічого в цьому дивного не було, пяних  теж – все було в нормі і ніхто навіть не думав порушувати правила, чи вчиняти бійки. Неймовірно високий енергетичний рівень емоцій панував в танцювальному залі. З цени час від часу лунала пісня про фантом:                             

                           «Я иду по проклятой земле,

                             гермошлем застенут на ходу,

                             мой фантом стрелою белой,

                             на распластаном крыле 

                             снова набирает высоту..»

     Це було неймовірно!  - про зміст цієї пісні ніхто не замислювався, але ритм... темп... і енергетика  заводила всіх.

     На наступний день, а була тоді неділя, вирішили всією групою разом із іншою групою дівчат із Олександрії піти на пляж. 

     Річка Дністер  повільно несла свої води із Румунії аж до  лиману Чорного моря. В Тирасполі вона робила прланий поворот, на якому і розташувався міський пляж. Білий пісок і чиста вода були на диво теплими і чистими.  Галасливий гурт дівчат і хлопців, як вивиявилось – студентів, розташувався недалеко від води як раз біля іви, що повісила свої довгі сережки над водою. На протилежному боці річки стояли човни і катери, а метрів за сто від пляжу була обладнана база для човнярів.

    Нарадо в вихідний в цей час було небагато. Антон і його друзі вже познайомились із симпатичними дівчата-студентками із Олександрії, а для закріплення знайомства вони взяли з собою невеликий контейнер , який доверху наповнили сухим вином. Саме його вони і зарили в мокрий пісок недалеко від води.

      Наливши перші пластикові стаканчики оцього кисленького приємного вина Антон взяв слово:

• За знайомство....
• Оце так...а чого коротко? – підхоплася симпатична чорнява дівчина, - давайте, щоб наша практика надовго нам залишилася в памяті,-  і добавила , - Згода?
• А давайте іще за те, щоб коли- небуть пи сюди знову приїхали!

До самого вечора компанія ніжилася в теплих водах Дністра, відігріваючи боки на мягкому і чистому пісочку аж доки сонце не зайшло за верхівки дерев.

А на наступний день – на роботу. Антон і  Кукулєвський  і Козачок  влаштувалися на квартиру зовсім рядом із заводом. У них була велика кімната і дві кроваті, але то нічого... спалось солодко.

На заводі поставили їх на робочі місця конвейера по зборці отих електричних вимикачів, які вони вивчали в технікумі. Як їм сказали – всі вони повинні за цей термін практики написати дипломні роботи і захистити потім їх в Конотопі.

Але то буде потім... а зараз робота, дівчата і відпочинок...

Спочатку не звично було закручувати електровивороткою кришки автоматів, а поті, черех два- три дні хлопці крутили шурупи всліпу, виставлюячи зразу по десять автоматів підряд. Вони навчилися це робити легко і при цьому іще могли розмовляти між собою. Але, план є план...

 Якось майстер попросив Антона і решту студентів на конвейері попрацювати додатково після зміни – потрібно ж було виконувати план...

Отож , для такою праці вночі потрібно підготуватись. – що і було зроблено. Замовили смачного кисленького сухого виноградного вина в пластиковій тарі у вигляді чемоданчика і вирішили пронести через прохідну, але..

• Що там у вас, хлопці? – це охоронець на прохідній, - ану покажіть...
• Та нас тут попросили... принести...- почали ті збиваючись
• Та ви шо – хіба не знаєте, що вино не можна носити на завод?
• Так..- почав Антон, - у їдальні ж продається...
• Так то у їдальні... а ви скільки несете... , - і скомандував, - ану назад!