Дружба

                       Книга присвячується  святій дружбі, народженій в молодості і

                          яка була збережена через півстоліття  аж до самої старості. .

                                                 Передмова

Чоловік похилого віко років сімдесяти, спокійно спостерігаючи за перехожими, нерухомо сидів на лавочці, яка притулилася біля клумби якраз в центрі парку. Зовсім рядом – через дорогу, розкинув свої навчальні корпуси університет, а в центрі, недалеко від чоловіка, замислився на постаменті пам’ятник Тарасу Шевченку. Прохожі, не звертаючи уваги на чоловіка, повільно везли дитячі коляски. Рядом бігали чепурні собачки – ніхто не поспішав.

То була неділя 2024 року. На деревах зовсім недавно розпустилися молоденькі зелені листочки. Приємний запах бузку лоскотав в носі і здавалося, що всі щасливі і задоволені.

Але то тільки здавалося. Несподівано завила сирена і частина людей потяглися до бомбосховища. Багато-хто не, як і раніше, повільно проходжувався по паркових доріжках, не звертаючи уваги на оголошення диктора перейти в підземне сховище.

Антон, саме той чоловік похилого віку, який сидів на лавочці, незворушливо сидів, і здається навіть не чув різкий звук повітряної тривоги. Йому було байдуже. Він прожив більшу частину життя і повністю покладався на свою долю.

Раптом подзвонив телефон:

-  Слухаю… - тихо відповів чоловік. Потім, накінець, зрозумів, хто дзвонить, і добавив, - а це ти Степане. Радий тебе чути. Як справи?

-  Живемо, - почулося із телефону, - трохи працюємо, а то так… Одним словом , як всі виживаємо.

        Потім в трубці почувся кашель і знову голос Степана:

-  Хто б оце колись сказав, що з нами таке трапиться, я б ніколи не повірив. А бач – і нам дісталося…

-  Знаєш друже, мало яке покоління прожило без війни. От тепер і нам, і нашим дітям дісталося, але … переживемо.

-  Ну, ладно… - Степан, як завжди, говорив по-діловому і впевнено, - скажи краще, як твоє здоров’я?

-  Та, нічого… як завжди. Така наша робота пенсіонера тепер – боротись за своє здоров’я. Колись ми були інші – пам’ятаєш?

-  Пам’ятаю… - погодився Степан, - тоді ми були молоді… О! Яке приємне тоді було життя!

-  Ну да, - підтримав Антон, - а ми і не знали…

-  Да, да…тепер все бачиться по-іншому, ніж тоді. Скільки років минуло…

-  Та десь близько п’ятдесяти…

-  Аж не віриться…

-  Не віриться, - погодився Антон. – Час так швидко пролетів. Здається, ми такі, як колись… а дивись – уже люди похилого віку…

-  Слухай, як там наші братани? Ти з ким тримаєш зв'язок?

-  Час від часу передзвонюємося. Перекинемо пару слів, почуємо знайомі голоси – значить живі. Працюють – значить активні. І на душі стає тепло…

-  Да… в час все біжить і біжить…

-  Слухай, а ти його не помічай – живи, як раніше – радій і твори, спілкуйся із своїми синами і онуками – ну чого ще нам потрібно?

-  Оце ти вірно кажеш – жити потрібно не минулим, а сьогоденням. Саме час подумати – для чого ми жили… Що вдалося зробити за минулі роки… Як ти думаєш?

-  Саме так… Оце сиджу і згадую оті прожиті роки, нашу молодість, юність, зрілість – все пролетіло, як оті журавлі весною, а на душі приємно. Знаєш, не даремно ми життя прожили…

-  Да… - погодився Степан, - кожен із наших друзів прожив своє життя. Декого уже давно немає, а нам пощастило прожити набагато більше їх – у кожного своя доля. По-різному ми жили, різну освіту маємо, різні статки, різні професії, але… оте наше перше навчання в технікумі, наша дружба залишилася в наших душах. І це здорово!

-  Правду кажеш. Потім були інститути, інші товариші, але… всі вони якось відійшли, а залишилася наша ота перша дружба і до цього часу. Правда, ми все-таки всі змінилися духовно перед усім. Дехто змінився так, що не можна впізнати . Особливо це стосується тих, хто живе за кордоном. Втім, більшість залишилися такими ж, як колись.

-  А знаєш, приємно знати, що є друзі. Що тебе хтось пам’ятає, знає про тебе, підтримує і переживає за здоров’я. Добре слово підтримки – ось що залишилося у нас тепер.

-  Правду кажеш.

-  Ну, радий тебе чути. Будь здоров, друже!

-  Пока, пане…будемо жити…

Все життя промайнуло перед очима. Здавалося, що то тільки сон, але… все то було.

                                                      Книга 1

                                                 МОЛОДІСТЬ

                                                     Розділ 1  

                                              Першокурсники     

Конотоп - невелике провінційне історичне місто, яке розташовано недалеко від берегів річки Сейм, що несе свої води через всю територію Сумської області і впадає в Десну, а та , в свою чергу, вливається в Дніпро – і все то тече, піниться  і  біжить аж до синіх вод Чорного моря.