Нові друзі

Наступного дня, коли С’юзі відправляла Хвостика до школи, вона сказала:

•  Будь чемним, синку. Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися з тобою.
• Гаразд, мамо, - сказав Хвостик й пішов. Він ніс за плечима рюкзак. А також сумку зі спортивною формою. У портфелі було все необхідне для навчання: пенал, зошити, кольорові олівці. У ланч-бокс мати поклала йому смаженого карася під сметаною й пляшечку свіжого молока.

Почалося  Бабине літо. Дерева стояли сухі й пожовклі, повітря тепле, всюди літало павутиння. Дорогою до школи Хвостик думав про вчорашню бійку. Він рішуче не розумів у чому його провина. «Нічого, головне слідкувати за собою», - міркував Хвостик.

Пробігло два уроки. Кошенята зібралися у їдальню. Їхня вчителька – висловуха кішка з округлими окулярами на носі – строго наказала пошикуватися парами в коридорі і йти слідом за нею. Спочатку все так і було. Котрийсь з кошенят приніс до школи іграшку: лазерну указку. І тут почалося. По підлозі забігала «червона крапка», всі кинулися наздоганяти. Хвостик теж не залишися байдужим – все-таки кошеня. Він біг так швидко, що ледве встигав пригальмовувати на поворотах. Хвостику ніколи не було ще так весело. Він не помітив, як зачепив велику вазу біля входу. Ваза спочатку загойдалася, втратила рівновагу. А потім «дзинь» - розлетілася на скалки. Хвостик з переляку стрибнув на фіранку. Під вагою вона не витримала й полетіла вниз, разом з карнизом. Шуму було чимало. У цю мить по коридору йшов завуч . Це був строгий ісландський кіт, у строгому костюмі, який ходив строго під кутом дев’яносто градусів. Коли він побачив поведінку 1-Б, то закляк на місці. Його нижня щелепа втратила контроль, а хутро на потилиці встало сторчма, ніби перед ним з’явився  злий собака.

Далі, звісно, попало всім. Хвостик знову опинився у числі порушників дисципліни. На цей раз у щоденнику було написано: «Біг за указкою – розбив вазу» Й поставлена жирна одиниця.

У їдальні він сидів сумний і невеселий. Навіть не доторкнувся до сосиски, яка парувала перед ним на тарілці.

• Весело було, скажи? – озвалося до Хвостика руде кошеня, що сиділо з ним за одним столом.
• Ага… дуже весело, - зітхнув Хвостик.
• Тебе як звати? – спитало кошеня.
• Хвостик. А тебе? – спитав він.
• Рудий. Давай дружити? – запропонувало руде кошеня.
• Давай,  - погодився Хвостик й вони потиснули лапи.

Так у Хвостика, попри всі негаразди, з’явився новий друг на прізвисько Рудий. Вже через хвилину вони весело розмовляли, їли сосиски й згадували з посмішкою ранковий похід у їдальню. Від суму не лишилося сліду, адже з друзями завжди веселіше. Головне, самому вміти бути справжнім другом.