Життєвий шлях кошеняти Хвостика

Тепер у кошеняти з'явилося ім'я

Вихідні пробігли. Приїхали батьки і відвезли дітей до школи. «Тепер цілий тиждень буду сама», - подумала тітка Марія, виходячи зі спальні. Вона побачила на дивані С’юзі з кошеням. На її обличчі з’явилася радість. Кошеня зміцніло, почало бачити. Воно мало округле тільце, сіре смугасте хутро й блакитні очі. Кошеня було надзвичайно грайливе. Коли воно йшло, то ніби підстрибувало догори. Тітка Марія всміхалася: куди б вона не пішла – кошеня хвостиком за нею. Іноді воно ховалося й вистрибувало на неї з засідки.

Як же тебе назвати, - гадала тітка Марія. – назву Хвостиком. Який ти кумедний, - погладила Хвостика по голівці тітка Марія.

С’юзі лежала на дивані й почувалася королевою. Вона з гордістю спостерігала за Хвостиком й лише іноді мурликала до нього, коли він починав надто бешкетувати.

Так, не дивуйтеся, у тварин теж є своя мова. І хоч ми, люди, її не розуміємо. Але це безперечний факт.

Не знаю з яких причин, але мені, як автору цієї повісті вона стала доступна. Тому у подальших главах я зобов’язуюсь передавати слово в слово не тільки мову людську, а й тварин.

Ігор

Подобається

#3321 в Різне
#691 в Дитяча література

У тексті є: пригоди

Відредаговано: 02.02.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись