Історія дев’ята: Перший раз у перший клас

  За вікном ще по-літньому сяяло сонце. Золотило променями чисті асфальтовані тротуари, де яскравими плямками йшли школярики. Запускало сонячних зайчиків через скло, та лізло Барсикові в очі. Але він не дратувався на ці пустощі, навпаки задоволено мружився та з охотою підставлявся під теплі лагідні дотики вересневого сонечка.

  Все було наче у кінострічці про ідеальне Перше вересня. Годиняний  ранок, на блакитному чистому небі зо дві білосніжні хмаринки, наче причеплені досвідченою дизайнерською рукою для більшої реалістичності зображення. Подеколи ще зеленими верхівками дерев пробігав легіт, скоріше задля порядку. Все ж таки осінь прийшла.

  У кришталевій вазі барвистими пухнастиками очікували своєї відповідальної місії рожево-біло-бузкові айстри. Ідилія першого навчального дню. Цієї благодаті не могла відчути тільки бідолашна мама, яка безладно метушилася у квартирі, намагаючись зібрати доньку до школи.

  Звісно з вечора вже все було приготовлено: тисячу разів перевірений портфелик. А ні! Вже все ж таки тисяча і один раз. В ньому охайними рядочками лежали зошити та Букварик, новенький щоденник і гарний пенал з усім необхідним приладдям. Шкільна форма була досконало випрасувана та розкладена на дивані недоторканою реліквією. Один раз Барсик насторочився посидіти на новій устілці, за що миттєво отримав прочухана від збентеженої хазяйки.

  Поруч із темно-коричневою сукнею лежав парадний білий мережевий фартушок, який був накрохмалений до хрусту та виглядав так чепурно та урочисто, наче він був головним діячем сьогоднішньої події.

  Букет квітів, яблучко для перекусу, чисте дитятко, яке слід зауважити, ані трохи не переймалося цими проводами та зберігало заздрісний спокій, наче все було готово та зібрано. А все ж мати не переставала переживати. Та хоча це й зрозуміло, донечка йде до першого класу. Ось і виросла. От і до школи йде, а потім до Інституту… Бідолашна мати спохватилася на думках про весілля, похапцем отерла малі сльози, та рішуче встала.

  Останній погляд на свою Оленку. Два хвостика підв’язані білими пишними величезними бантами. У рученятах портфелик та квіточки. Білі шкарпетки гармонують з урочистим фартухом. А те, що дівчинка була трохи пухкенька, робило її на вигляд ну точно янголятком. І ось стоїть цей м’який, рожевий, ясноокий херувимчик і чекає на свою відповідальну мить.

  За руку мати вела свою новоспечену школярку на Перший дзвоник. Всі адміністративно-організаційні питання швиденько вирішилися, не надаючи змогу ще хоч трохи побути зі своїм янгеликом.

  Ну нічого. Попереду ще приємна розмова, в якій донька буде ділитися новими враженнями, хвалитися цікавими знайомствами з однокласниками. А може вже й чомусь навчилася в перший день! Скоро прийде додому та все розповість.

  Ось вже й прийшов довгоочікуваний час, діточки потроху верталися додому. Де по одному, де купками. Всі охайні та гарно вбрані, як і водиться Першого вересня.

  Поки донька була у школі, щоби відсвяткувати цей урочистий день, матуся напекла пиріжків із повидлом. Най учениця поласує.

  Діти йшли, а Оленки все не видно. Маленьке неприємне відчуття невпевненою тінню стало накривати всі приємні думки. Де вона? Що трапилося? Може, затримали у школі? Та ні, он Митько з її класу вже прийшов.

  Далі чекати було несилу, спантеличена матуся вибігла на вулицю та пішла у напрямку школи, сподіваючись дорогою зустріти свою загублену школярку. Зовсім скоро вона побачила страшну картину…

  Її янголятко йшло, стискаючи у руках новий портфелик, в якого були відірвані лями. Один хвостик розплентався за відсутністю бантика, інший невиразно перекосило. Забруднений комірець, що зранку сяяв білим снігом, ледве тримався, а місцями відверто демонстрував нитки. Увесь зім’ятий та забруднений вигляд довершувався подряпаними запорошеними колінцями та дірявою шкарпеткою, що сповзла донизу.

  Мати стала мов вкопана, притиснувши долоні до рота. Жах, гнів і сміх боролися всередині за право першої реакції.

  Насуплена дівчина, з незадоволеним виглядом войовничі крокувала додому. Пухкі щоки розчервонілися, волосся скуйовдилося. Вона підняла очі та побачила маму.

  –  А шо??! – зарепетувала вона здалеку,  –  Він перший почав!

  Ситуація вмить прояснилася. Принаймні одразу стало зрозуміло, хто найближчі роки в класі буде головним.