Історія четверта: Справжнє кохання

  Цю романтичну та трохи сумну, на мій погляд, історію розповіла мені моя бабуся.

  Кожна людина похилого віку полюбляє згадувати своє минуле, в якому всі були молоді та жваві, життя барвило яскравішими кольорами, а суспільство було більш порядним та вихованим, чеснішим і добрішим. Хочеться ще додати про ковбасу за два двадцять, але це зовсім з іншої опери.

  Під час таких оповідань на думку приходять усміхнена та наївна Тося з фільму «Дівчата», або безпосередня Людмила з «Королеви бензоколонки». А їй до пари з широкою «плакатною» посмішкою закоханий до нестями Рибников, типовий красень тих часів з охайною зачіскою.

  Саме так я собі уявляла пару з молодої гарної дівчини, яка згодом стала мамою моєї мами, та відкомандированого військового, який по службі опинився в нашому місті.

  І якщо зовнішність хлопця є повністю в моїй уяві, то фотографій молодої бабусі я бачила чимало. Ми нерідко передивлялися чорно-білі світлини. Погодьтеся, є в цьому процесі щось неймовірно затишне та магічно-родинне. Ніколи не нехтуйте можливістю передивлятися старі фотокартки зі своїми рідними, це ритуал, який дуже зближує та налаштовує сімейні зв’язки. Так от чорнява дівчина, яка відкрито посміхалася до нас зі знімків, була справді як з кіноекранів. Досить правильні риси обличчя, мляво-ніжний спокусливий погляд крізь густі чорні вії, або широка білозуба посмішка робили з неї майже типову представницю акторок 40-х років. Як Олівія Хевіленд, або навіть Джина Лоллобриджида.

  Ця пара нічим виразно не відрізнялася від всіх закоханих тогочасся. Вони ходили на прогулянки, тремтливо трималися за руки. Відвідували місцеві танці, а ввечері хлопець проводжав кохану додому. Спокійна романтика, яка в бурхливій сучасності сприймається зі сміхом і непорозумінням.

  Але в житті не всі стосунки закінчуються гучним весіллям та купою діточок. Мінливий вітерець в голові молодої дівчини не завжди дає зрозуміти та оцінити переваги міцних, довірливих стосунків. Чорнява красуня помалу віддалялася від закоханого парубка. Подруги і танці ще не ставали у порівняння з кухнею та затишним домашнім огнищем, які майоріли в перспективі сімейного життя. А військове відрядження як раз закінчилося.

  Скільки всього може відбутися за п’ятнадцять років, важко й уявити. Наприклад, можна вийти заміж, народити двох дітей, повністю збудувати життя. Геть забути про майже підліткове кохання. Можна встигнути прожити повне життя, в якому минуле вже й не згадаєш.

  І ось ще молода, але вже доросла жінка раптово піднімає очі на відвідувача магазину, в якому працювала продавчинею. Звернула всю увагу, бо чоловік озвавсь до неї за ім’ям. На неї дивилися напрочуд знайомі карі очі, і тепла його усмішка помалу затирала минулі роки. Та де там, вже десятиріччя!

  – Валя, – його ніжність не змінилася ні в голосі, ні в теплому погляді. – роки тебе не торкнулися. Так само гарна.

  Було важко повірити, що ця зустріч може відбутися. Він був з іншого міста, а потім поїхав і в зовсім невідомому напрямку. А тепер її молодість стояла перед очі в магазині речей, де жінка працювала вже неабиякий час. Високий, у військовій формі. Наче час повернувся у зворотному напрямку.

  – Як таке можливо?  – розгубленість змінилася радістю та зацікавленістю.

  – Та ось…

  Раптово його перервали радісним завзятим скриком «Ой! А я вас знаю!» і до розгубленої пари підбігла жвава невисока жіночка. Раніше на неї не зверталася увага, бо виглядало наче це звичайна відвідувачка роздивлялася сорочки, що були в асортименті. А тепер каблучки на характерних пальцях робили картину повнішою. Подружжя.

  – Я Вас знаю! – повторила жінка, дивлячись на геть здивовану провинницю загальної уваги сяючими очима.  – Ви – Валя. Я знаю, бо в Дмитра є Ваша фотографія! От покажи, покажи!

  Дружина хитала за лікоть свого чоловіка, який при цьому зовсім не виглядав зніяковілим. Здавалося що він користується цим щасливим моментом, аби надолужити очима всі ці минулі роки та надивитися на кохану жінку заздалегідь.

  Прохання дружини зовсім не збентежило військового, і він вмить вийняв з гаманця чорно-біле зображення колишньої коханої.

  – Бачите! – задоволена жінка раділа цьому дивному факту, та наче старій знайомій, показувала Валі на її власний портрет. Наче доводила, що не помилилася.

  Дивна компанія трохи побалакала, поділилися життєвими новинами з приводу роботи, дітей тощо та розпрощалися. І цю історію моя бабуся розповідала не одноразово. Її саму приголомшував той факт, що хтось її так сильно та відверто кохав. Що це кохання не згасло та не розгубилося серед років, побуту та всього життя.

  А для мене в цій історії завжди бачився дійсний приклад справжньої та безумовної любові. Як дружина повністю прийняла свого чоловіка з усім його минулим, з тим фактом, що він все життя кохав лише ту чорняву жінку з іншого міста та всюди носив її фото з собою. Зберегти сім’ю попри це, не влаштовувати постійно скандалів з ревнощі, а спокійно прийняти людину такою, яка вона є – це справжня сила та мудрість. Та справжнє кохання.