розділ 2.13.

Розділ 2.13.

   Пороги розрослися, хоча за зиму людей в поселені прибавилося небагато ­ всього сім чоловік. Одну сімейну пару відкритих і веселих молодих людей біля табору зустрів патруль взимку. Євген і Марина відразу прийняли загальні правила і швидко вжилися в колектив. Ще одна група із чотирьох членів  набрели на поселення на початку весни. Три жінки і один чоловік. От ці були дивними. Верховодила в них огрядна  жінка на ім′я Марта (як можна було не схуднути за цей рік? всі тільки дивувалися). Вона розмовляла від ім′я усіх тих, що прийшли з нею. Чоловік в їхній компанії виглядав заляканим, на всі запитання щось невиразно бурмотів у відповідь. Врешті вони поселилися всі вчотирьох в окремому будинку на окраїні і з′являлися на людях тільки коли  потрібно було виконувати загальні роботи, решту часу носа не показували з будівлі.    

    Всі будинки були вже зайнятими,  в таборі утворювалися сім′ї , які хотіли займатися власним господарством. Іванич жив з Вірою Іванівною, Максим з Лізою. До Сергія підселилася Олена, яку ще восени  знайшли і привели до табору із одного з населених пунктів неподалік. Новоутворені сім′ї почали обживатися власним майном, будувати господарчі будівлі, окремі підвальні приміщення.

    Не обійшлося без загальних зборів на яких довелося обговорити, яким чином вести господарство в майбутньому.

    Рішення було наступним : в таборі зберігалося загальне господарство, в яке кожен вносив свою частку, бо як не викручуй, а потрібно було забезпечувати, харчувати і доглядати дітей. Крім цього, всі охочі почали  розробляти власні  земельні ділянки  за межами табору.  Господарство обслуговували по черзі. Поле почали розробляти і обсаджувати разом. Власними ділянками займалися у власний час. Розпаюванням загальних запасів займався Іванич.

    Також в таборі було збудувано ручний водогін. Іванич всю зиму маявся вивченням цього питання і тепер, окрім колодязів, в таборі з′явилася неглибока свердловина з ручною помпою.

    Та при цьому розросталося не тільки господарство, за поселенням виросло кладовище. Взимку померла Лідія Михайлівна, її розбив інсульт. Без відповідної апаратури Наталка нічого не змогла зробити, жінка добу пролежала без свідомості й відійшла в інший світ, не приходячи до тями.

    А три місяці тому, сталася подія, яка шокувала усіх мешканців поселення – під час передчасних родів померла Софія та її з Артемом немовля.

   Після поховання коханої Артем майже місяць ні з ким не розмовляв.   

   Взагалі.

   Й нікуди не виходив з їхнього будинку. Час від часу до нього заглядали Ліза, Наталка чи Іванич.

   Іванич виганяв його помитися, дівчата примушували поїсти та забирали випрати речі.

   Як би хто не намагався його розговорити, після похорон він не вимовив жодного слова.

   Аж поки в поселені знову не з′явився Андрій. Він вже приходив декілька разів після того, як покинув табір і після того, як повністю одужав та прийшов до тями після хвороби. Приходив, як і раніше: з′являвся несподівано, зупинявся в своєму будинку з Наталкою, вирішував незрозумілі питання життєдіяльності і зникав нікому нічого не повідомляючи.

    Цього разу він зупинився в будинку Артема. Кіра, що починала рік тому жити в одному приміщенні з Артемом і Софією, ще раніше перебралася жити з двома дівчатами-підлітками в окремий будинок, де проживала раніше Лідія Михайлівна.

    Добу Артем і Андрій не виходили з будинку.

    Потім на добу зникли в зимовому лісі.

    По поверненню з лісу Андрій добу провів в своєму помешканні з Наталкою і та знову була щасливою в обіймах коханого і нещасною від того, що ці ніжні руки скоро знову стануть важкими і загрозливими, а коханий чоловік знову покине її на невизначений термін.

   Наступного ранку чоловіки вирушили до віддаленого помешкання Андрія і провели там близько двох неділь. Повернувся Артем сам і знову зовсім іншим. Він поновив спілкування зі співмешканцями, але розмовляв тихо і беземоційно. Більше мовчав і слухав, а ще більше часу проводив сам в  лісі серед рослин та звірів. В господарчих справах він мало приймав участі, але від нього цього ніхто й не вимагав, бо більшість часу він займався питаннями безпеки поселення та полювання. Малюки, яких Артем час від часу брав з собою до лісу, розповідали, що той спілкувався з деревами і з тваринами. Звісно дітям власне вірити у казки і самим занадто фантазувати зайвого, та частка правдивого в їх словах було. Артем почав відчувати природу. Андрій навчив його розуміти її підсвідомо, відкинувши людське сприйняття. Він справді міг зупинитися біля дерева і поклавши на нього руки прислухатися до своїх відчуттів так, наче слухає, що дерево йому каже. І він справді розмовляв з тваринами, принаймні просив пробачення у кожного, кого мав вбити на полюванні.

     Сьогодні поселення Зелені Пороги жило своїм життям, але було насторожі, бо їх розвідники-патрульні  вирушили з′ясувати, що за група людей треться біля їхнього табору.

     Розвідники повернулися під вечір й не самі. З ними йшли люди у військовому і двоє незнайомих, чоловік та жінка в цивільному.

    Поява нових людей в таборі завжди викликала цікавість, тому всі мешканці, які під вечір розбрелися по будинках, почали виходити щоб зустріти цю делегацію.