Розділ 2.11.

Розділ 2.11.

  Полковника Петрушевича поховали за християнським звичаєм,  в могилі, над якою встановили хрест із табличкою. На ній фарбою було написано прізвище, ім’я, по батькові та дата смерті. Його дати народження ніхто із експедиційної групи не знав,  документів в нього при собі не було.

   Аліну Броцьку спалили.

   – Вона хотіла, щоб її тіло було кремованим, – сказав Вінні. – Декілька разів ми розмовляли з нею про смерть. Вона не боялася загинути і була готовою до цього. Переймалася тільки, що буде з її донькою потім. І…їй була нестерпна думка, що після смерті її тіло буде розкладатися і в ньому будуть копирсатися черви. Вона дуже пишалася своїм тілом…

   – Й дійсно було чим, – вставила Сталь.

   Чоловіки підготували приміст під згарище із нарізаних вручну дерев’яних  колод. Зверху них вклали автомобільні шини, які віднайшли в ангарі, а поверх них – дерев’яний настил з дошок. На нього вклали тіло дівчини у військовій формі, поруч її речі. Забрали тільки зброю, боєприпаси і особистий жетон з персональним номером. Закривавлені очі не хотіли закриватися, Леся прикрила їх складеною в смужку хустиною-арафаткою.

   Прощалися мовчки. Сталь і Вінні мовчки плакали, тільки сльози текли по щокам. Бігмак не втримався і схлипнув в голос.

   – Денис, підпалюй, – тихо сказав Матвій Вінні.

  Той заплющив очі на секунду, потім підпалив сірниками саморобний факел із промасленої тканини, накрученої на палицю, який тримав в руках Скорпіон, взяв його і пішов навколо постаменту. Нижній шар дерева був облитий дизпаливом із мертвої техніки. Вінні підпалив приміст по куткам, полум’я розгорілося швидко і рівно.

     Група стояла доки полум’я повністю не охопила постамент з тілом і згарище не обволік чорний дим.

     Вінні встановив біля погрібального згарища ще один хрест з табличкою:

 «На цьому місці при виконанні завдань загинула старший лейтенант Броцька Аліна – «Лана». Далі дата народження і дата загибелі.

    Аліні було двадцять сім років.

****************************************

   Поліна хмурилася. Матвій зрозумів, що так вона приховує всі свої почуття, яких вистачало за холодним поглядом з під окулярів.

  Вони відійшли вже далеко від бурової,  але час від часу чули звуки, які раніше сприймали за стогін металу. Пересувалися мовчки, кожен наодинці зі своїми думками, тільки іноді було чути команди чи встановлені між військовослужбовцями слова-сигнали

   Група поступово знову наближалася до лісу. Коли вже почали приглядатися до місця, щоб зупинитися на ночівлю, над лісом раптово злетіли зграї птахів. Здійнявся галас тисяч пташиних голосів. Їм вторив далекий «стогін», який цього разу лунав набагато гучніше.

    Люди відчули ногами, як по землі пішла дрібна вібрація. Науковці зупинилися і перелякано дивилися на пташині зграї, що воронками закручувалися над деревами. Військові ж, навпаки, перехопили зброю із похідного положення в бойове. Матвій підхопив під руку Поліну, Сталь потягла Станіслава.

• Не зупинятися, – вигукнув Матвій. – Вперед.

   Поліна обернулася на нього і, вперше за весь час, він побачив в її очах справжній, неприкритий страх.

 Йому й самому було моторошно. Тільки виучка примусила його не застигнути на місці. Перша реакція була б впасти, заховатися, завмерти, але військові знали, що так робити ні в якому разі не можна, потрібно вириватися. Але це все зрозуміло, коли починається бій. Або, коли група потрапляє у засідку. Але що відбувається зараз?

 Катранівці, прикриваючи один одного та своїх підопічних, просувалися вперед. Птахи несподівано затихли після ще одного протяжного стогону і повсідались на дерева.

• Що це за херня була, хто не будь знає? – запитав Скорпіон.

Йому ніхто не відповів. Всі озиралися по сторонам. Лівієць подивився назад.

• Дивіться, – вказав він рукою

  Над тим місцем, де була бурова, стягнулися темні хмари, з яких прямими струменями лив дощ. В далині пролунав стрекіт, після нього стогін, і між хмарою та землею розтягнулася блакитна вісімка-блискавка.

• І що це таке? – промовив Лівієць.
• Йдемо, – сказав Матвій, розвертаючись до лісу. – Треба забиратися звідси. Думаю, чим дальше ми зайдемо сьогодні, тим краще.

 Ввечері, коли всі були біля вогнища, Вінні дістав флягу зі спиртом.

• Пом′янемо? – запитав у командира.

   – Куди ти їх ховаєш? – вкотре здивувався Матвій, який щоразу перед виходом забороняв брати з собою спиртні напої .

    «В медичних цілях», – завжди розводив руками Вінні. Тільки сьогодні промовчав.

    Командир простягнув руку і взяв фляжку:

    – За Лану, нашу давню посестру. І за Павла Петрушувеча, нашого несподіваного побратима. Покойтеся з миром, царство вам небесне.

   Він зробив ковток і простягнув фляжку Скорпіону, та пішла по колу.