Розділ 2.8.

    Розділ 2.8.

    Наступного ранку Штирь і Скорпіон розвідали місце, звідки спостерігався дим, але нічого не знайшли, крім сліду від вогнища. Згарище було присипане ґрунтом, який ще зберігав тепло. Схоже тут хтось ночував. Але, що було дивним, більше ніяких слідів не було. Ні прим’ятої трави, ні зламаної гілочки, взагалі нічого – просто згарище і все.

    Після повернення   розвідників група, яка вже була в готовності, вирушила далі. 

    Вдень не відбувалося нічого незвичного. Ближче до вечора експедиція дісталася насосних станцій.

    Доки полковник Петрушевич обстежував її, розбили табір. Спочатку хотіли заночувати в робочому приміщені станції, але там виявилися тіла декількох загиблих працівників.

    Нічого загрозливого полковник не виявив. А якщо і виявив то своїми висновками ні з ким не поділився.

    Наступного дня звернули, щоб повернутися на попередній маршрут. І ввечері знову побачили дим.

    Цього разу Матвій вирішив розвідників не висилати. Завтра вони мали пройти поруч цього місця, отож завтра і розвідають хто там.

    Ввечері Поліна затрималася біля вогнища допізна.

    Матвій сів навпроти неї, коли вже всі повлягалися спати.

    – Чому не відпочиваєте? – запитав він.

    – Дивне відчуття, – відповіла вона. – Мені здається, що за нами спостерігають.

    – З чого такі висновки? Якби за нами хтось стежив, дозорні б помітили, не сумнівайтесь.

    – Не сумніваюся у вашому професіоналізмі, але…відчуття все одне присутнє. Не можу пояснити словами… Чуйка.

    Матвій кивнув.

    – Розумію.

   – Справді?

   – Справді. Ніколи не відкидаю цього відчуття. Інтуїція. Інколи вона рятує життя. Давно у Вас таке відчувається?

   Поліна замислилась, прислухаючись до себе.

   – З того часу, як вперше помітили дим, – відповіла вона.

   – Впевнені? – запитав Матвій.

   – Впевнена, – відповіла жінка.

   – Відчуття загрози?...

   – Ні. Просто здається, що я під лупою.

   – Зрозуміло. Я надам вказівку посилити пильність. Але  не думаю, що нам загрожує якась небезпека. Якщо той, хто пускає дими і стежить за нами, то він явно не ховається і ніяких агресивних дій робити не буде…

   Поліна кивнула. Помовчали.

   – В нас залишилася незавершена розмова, – сказав Матвій. – Щодо Вашої думки з приводу виникнення цієї аномалії ?

   Поліна мовчала і дивилася на вогнище . Віддзеркалені вогники стрибали в її очах.

    «Вона гарна, – подумав Матвій. – І розумна. Але занадто замкнена в собі. Що ж ви там за таємниць наплодили в своїх лабораторіях?».

    Поліна підняла очі на Матвія. Він, в свою чергу, відразу опустив свій погляд на вогнище, але вона помітила, як він на неї дивився.

    – Всі сплять? – запитала вона, ігноруючи його останні слова.

    – Так, крім сторожової охорони.

   Вона помовчала, не зводячи з нього очей.

    – Заночуєш сьогодні в моєму наметі?

    Несподівано. Матвій відірвав погляд від вогнище і подивився на неї. Вона продовжувала твердо дивитися йому у вічі.

    – Мені страшно, Матвію, – мовила Поліна. – Не знаю чому,  але страшно.

    – Тому що відчуваєш, що за тобою стежать? – Матвій вирішив, що після такої пропозиції можна звернутися на «ти».

    – Ні… Тому що все життя я вважала, що все в цьому світі підпорядковується певним правилам. Математика, фізика, хімія…Все в моєму уявлені можна було пояснити точними науками. А тут… Тут все не так….І…

    Вона знову замовкла ненадовго.

    – І я знаю, що ми нічого біля тої свердловини не знайдемо. Нічогісеньки…

   Поліна простягнула руки, погріла над вогнем, схрестила на грудях, долоні заховала під пахви. Вся вона зсутулилася, стиснулась і була зараз схожою не на впевненого в собі вченого, а на дівчинку підлітка. Такою Матвій її ще не бачив.

    – Два з половиною роки тому, ця клята свердловина почала буритися, як звичайна нафтова. У вибраному ґрунті знайшлося декілька шматків невідомого матеріалу, який був переданий нам на вивчення, як новий, недосліджений мінерал. Не буду вдаватися в наукові подробиці, вони тобі ні про що не скажуть…Нами було встановлено, що це шматки закаменілої органіки. Закаменілої, але живої… З цього моменту й почало помалу руйнуватися уявлення про світ, бо крім того, що ці шматки мають певну геометричну форму, все інше – це суцільна загадка. Жодні аналізи не дали пояснення, що це за матеріал.  Вік органіки рахується сотнями мільйонів років. А може й більше, загадка на загадці… Свердловину припинили бурити, як нафтову і віддали нам на вивчення. Далі вже почали заглиблюватися наші фахівці. По формі і частоті часток, що попадалися в ґрунті, а також деяких інших досліджень, була висунута теорія, що на глибині має бути пласт цієї невідомої…породи…