Розділ 2.6.

Розділ 2.6.

   Втім і Бігмак виявився не таким простим, як здавався. Ходяча енциклопедія, прірва знань.   Станіслав мав унікальну пам'ять, зап’яматовував все прочитане і побачене з першого разу. Поліна Юріївна постійно звірялася з ним в ході своїх досліджень. Спочатку Матвія це здивувало, настільки самовпевнені люди, як Поліна, не так часто радяться зі своїми помічниками, але потім він зрозумів, таким чином вона влаштовувала потрійну перевірку своїх визначень. Спочатку робила висновка, потім перевіряла висновки своїми власними розрахунками, потім звірялася зі Станіславом, щоб остаточно впевнитись в своїх розрахунках. Вона не припускала можливості зробити помилку.

    Наступного дня йшли веселіше. Сталь взяла Бігмака під своє міцне крило. Було в неї таке. Може нереалізований материнський інстинкт (дітей в неї не було, на відміну від Лани) – вона завжди брала опіку над новичками, а от тепер над науковцем. Бігмак мав поглибленні знання не тільки в науковій сфері,  в цілому він був начитаним і багато чого міг розповісти. Леся несла частину його речей, на вдячність він розважав її різноманітними історіями, цікавими, сумними і веселими – час від часу чулися її смішки.

   Полковник Петрушевич швидко адаптувався. Фізичні навантаження були йому не в новину, просто останнім часом він засидівся в кабінетах на штабних посадах, а починав службу в цивільному захисті він, як рядовий пожежник і пройшов усі ступені управління – командир пожежного розрахунку, командир пожежної частини, начальник відділення ліквідація надзвичайних ситуацій і вже тільки потім – інспекція.

  Цього дня до обіду подолали на десять кілометрів більше, ніж вчора. Ніяких подій не траплялося. Ближче до обіду небо почало затягувати хмарами. Командир оголосив привал. Для відпочинку вибрали пусте приміщення на окраїні села, щоб можна було сховатися від дощу.

   Хмари набули майже чорного кольору.

   Поліна виставила на вулицю декілька посудин, щоб відібрати проби дощової води, якщо трапиться дощ.

   Лана обстежила приміщення і знайшла чималеньку миску із нержавіючої сталі.

  – Може супу якого зваримо? – запитала вона, супроводжуючи питання стукотом кулака по зворотній частині дна миски. – Гарячого  хочеться…

  – Дві години , – мовив Матвій, – якщо встигаєш, нічого не маю проти.

  – Встигну.

  На вулиці пішов дощ і почувся якийсь незрозумілий тріскіт. Дивний звук, Матвій вперше чув такий.

   Поліна стояла посеред двору і дивилася на небо широко розкритими очима.

   Матвій вийшов до неї.

   – Що трапилось?

   Вона не відповіла, та через декілька секунд він і сам побачив.

   Через деякий час вся група стояла на вулиці і дивилася в небо.

    Там, під чорними хмарами, час від часу розпливалося блакитне сяйво. Спочатку з’являлася  яскрава крапка, потім від неї починали розпливатися в різні боки два блакитних пелюстки. В небі утворювалася величезна «вісімка», яка згодом світлішала і зникала. Вся ця дія супроводжувалася гучним стрекотом.

    – Що це в біса таке? – першим порушив напружене мовчання Лівієць.

    – Блискавка, –відповів Бігмак.

     Всі, крім Поліни, подивилися на нього, вона й так все зрозуміла.

     – Блакитний «знак безкінечності» це блискавка, стрекіт це грім, – пояснив Станіслав.

    Сталь подивилася на нього, поклала руку йому на плече і знову перевела погляд на чергову «вісімку», що висвітлилася в небі.

    Матвій відірвав очі від хмар, труснув головою, змахуючи краплі дощу.

    – Дві години на відпочинок, – нагадав він і рушив в приміщення.

   Небесне видовище було  заворожуючим і моторошним одночасно, та він не мав права відволікатися від виконання завдання і не міг дозволити відволікатися іншим...