Розділ 2.3.

Розділ 2.3.

      Група «Катран» налічувала всього шість бійців, крім командира – підполковника Ковальчука. Менше ніж відділення в звичайному піхотному підрозділі. Але по бойовим спроможностям перевищувала повноцінну роту. Не у відкритому бою, звичайно, коли при наступі, наприклад, потрібно мати перевагу в живій силі супротивника один до трьох,  але при виконанні спеціальних завдань. В цьому групі не було рівних.

        Справа в тому, що в групі «Катран» кожен бієць був у званні не нижче старшого лейтенанта і виконував кілька спеціалізованих функцій в залежності від обстановки та специфіки поставлених завдань.

       Перший, підполковник Ковальчук, позивний «Арей» ­– командир групи, він же кібертехнік і демінер.

       Другий, майор Станіслав Лінь, заступник командира, позивний «Лівієць», розвідник, контррозвідник, дешифрувальник, відповідальний за збір і обробку інформації.

      Номер три, капітан Леся Шталь, позивний «Сталь», снайпер.

      Четвертий, старший лейтенант Ігор Розтула, позивний «Скорпіон», гранатометник.

       П’ятий, старший лейтенант Аліна Броцька, позивний «Лана», розвідник, мінер.

       Шостий, старший лейтенант Олександр Вісла, позивний «Штирь», розвідник, звязківець.

      І сьомий, старший лейтенант Денис Розненко, позивний «Вінні», кулеметник, бойовий медик, хімік.

      Крім своїх спеціальних функцій усі вони, звичайно, були стрілками і розвідниками.

      Група знову була в зборі. Відпочити їм вдалося тільки два дні. Арей і того менше, бо мав зустріч з Президентом.

      Перед зустріччю, його, як водиться, затягали по штабам і заінструктували до напівсвідомого стану. Насправді, зустріч пройшла легко і невимушено. Ковальчука у визначений час провели до президентського кабінету, де він відрекомендувався по формі. Президент всадив його навпроти свого крісла на диван. Надав вказівку принести кави, задав декілька питань щодо попередніх виходів групи «Катран» до зони аномалії та свої побажання, що б він хотів дізнатися після наступної глибинної вилазки. На все про все пішло близько п’ятнадцяти хвилин невимушеної бесіди. Але після неї Матвій пішов у зворотному напрямку по штабам і кабінетам, щоб задовольнити генеральську цікавість, як пройшла зустріч і про що вони розмовляли.

     Після такого тісного контакту з вищим керівництвом Арей був не в гуморі.

     Він швидким, впевненим  кроком влетів до їхньої тренувальної кімнати.

      По суті, це було робоче місце групи, коли вона перебувала в пункті постійної дислокації. Велетенська кімната, завбільшки, як шкільний спортзал, нашпигована різноманітними тренажерами. Тут же, в коморі, склад, де зберігалися їхні особисті парашути декількох модифікацій. Поруч кімната зберігання зброї. Поруч малесенький кабінет командира, бо йому, на відміну від усіх інших, доводилося час від часу, відпрацьовувати різноманітну документацію – рапорти, звіти про виконання завдань тощо.

      До тренувальної кімнати також були прибудовані роздягальня з особистими шафами і душова. Після того як група вибувала за межі частини, цілком вся кімната з усіма коморами здавалася під охорону черговому. Зняти її з під охорони та відчинити мали право виключно бійці «Катрану».

      Всі шестеро членів групи зараз були на місці.

      – До мене всі, – рявкнув Матвій, зупинившись серед кімнати.

      Леся повела носом.

      – Ого, – мовила вона. – Пахне смаженим. Командор не в дусі.

      Сталь відпочивала на лаві, після спарингу із Скорпіоном, по коротко обстриженим скроням стікав піт.

      – Так, не в дусі, – відповів Матвій, – тому рекомендую відірвати від лавки сідниці і спрямувати їх в заданому командою напрямку.

      Бійці групи переглянулися. В кого була посмішка на обличчі – зникла, відчули настрій першого. Усі зібралися навколо командира.

      – В шість ранку готовність до виходу, – оголосив він. – Виходимо в зону аномалії, тому наголошую, ні в кого ніяких електронних пристроїв, про наслідки ви знаєте.

      – І що там? – запитав Лівієць. – Знову прогулянка на пікнічок?

      – Цього разу трохи далі, – відповів Матвій. – Йдемо до епіцентру…

      – Ну хоч трохи веселіше…– вставила Лана.

      – І йдемо не самі, – продовжив підполковник. – Супроводжуємо двох наукових працівників і одного цивільника із НС.

      – В чому наше завдання? – запитав Лівієць.

      – Першочергове завдання – супровід науковців. Попутне спостереження. Можливо, якщо виникне потреба і попрохають науковці, то потрібно буде закупорити свердловину, що знаходиться в епіцентрі аномалії.

      – Це із-за неї сталася катастрофа? – запитала Сталь.

      – Це не нашого розуму справа, – відрізав Матвій. – Екіпіруємся по легкому, важке озброєння нам не знадобиться. Із вогнепальної зброї тільки стрілкотня – автомати пістолети. Вивільніть більше місця для вибухівки про всяк випадок.