Жити після...

розділ 17

Нічні мандрівники йшли не напружуючись. Вони звикли брати своє силою. Зараз вони взагалі не бачили перепон для того, щоб відібрати у простих господарників їхні помешкання з усім майном.

    Попереду йшли Кабан з Мопєдом. За ними Ясен, інші дев’ятеро позаду.

    Зброю несли в похідному положенні, не думали, що нею доведеться скористатися.

    До заходу сонця залишалося ще дві години.

    Вони весело перемовлялися, в крові грав запал від очікування сьогоднішнього вечора.

     Коли до табору залишалося трохи більше кілометра, в лісі, зліва від них, почувся дивний, переливчастий свист. Мопєд зупинився.

     – Ти чого? – Кабан зупинився також.

     – Чув звук тільки що?..– Мопєд рукою вказав в бік, звідки почувся свист.

     Кабан вдивився у вказаному напрямку.

     – Ні, нічого не чув…

     – Мабуть здалося. Скоріше за все птичка якась, – мовив Мопєд, та все ж придивлявся до лісу.

     Нічого не побачив. Рушили далі.

     Паралельно з ними і обганяючи їх, по лісу пронеслася стрімка невелика тінь.

     До того часу, коли тінь юркнула до табору, там вже всі були в готовності.

     Через п'ятнадцять хвилин «Нічні мандрівники» дісталися до «Порогів».

      В таборі було пусто і тихо. Тільки шум вітру і звуки вечірнього лісу.

     Чоловіки зупинилися.

     – Нікого не бачу, – сказав Кабан.

     Мопєд з Ясенем обдивлялися вже знайоме місце.

     Ні людей, ні худоби, ніякого сліду проживання. Вогнища згаслі. Двері деяких будинків відкриті і хитаються по вітру.

     Кабан із німим запитанням подивився на своїх розвідників.

     – Ховаються, – сказав Мопєд.– Малий, з яким ми сьогодні балакали щось запідозрив…Він мені відразу не сподобався… Та й ця тиша не подобається.

     Кабан поправив автомат на плечі і ще раз оглянув табір.

     – Ну що ж, – мовив він. – Ховаються то й добре. Зупиняємося тут. Розміщуємось, далі буде видно, що до чого.

      Вони повільно рушили вперед, підійшли до першої  від шляху хатини.

      – Подивись, що всередині, – наказав Кабан Мопєду.

      Той ступив на поріг і простягнув руку штовхнути двері будинку, в якій проживав Андрій.

      Десь пролунав тихесенький звук спущеної тятиви і арбалетний болт пришпилив долоню Мопєда до дверей. Від несподіванки і шоку, той спочатку не зрозумів, що відбулося, а потім ухопився за руку і заголосив. Вільною рукою спробував витягти болт, але той міцно сидів в дереві і тримав пробиту долоню.

     Інші заціпеніли, спостерігаючи за Мопєдом, тільки Кабан перехопив автомат і закрутився на місці. Намагався зрозуміти звідки стріляли…

     Нікого…Ніде…

     Знову теленькнула тятива. Двоє задніх мандрівників впали зі стрілами в ногах. Один із них, падаючи,  запустив автоматну чергу в небо і заверещав, як свиня.

     Кабан метнувся за ріг найближчого будинку і водив стволом вліво-вправо, решта розбіглася і сховалася хто куди. Знову тиша, тільки стогін поранених. 

    Вожак намагався щось видивитись із-за укриття, але нікого так і не побачив.

   – Гей. – закричав він. – Хто б там не був… Ми прийшли з миром, не стріляйте…

   Ще одна арбалетна стріла пролетіла в нього над головою і впилася в дерев’яну стіну. На цей раз болт прилетів з протилежного боку.

    Кабан припав до землі.

    – Не стріляйте, давайте поговоримо….

   Деякий час нічого не відбувалося.

   Мопєд таки видрав стрілу з дверей і  закричав від болю, витягуючи її з долоні.

   – Кидайте зброю, – пролунало над табором.

   Десятки голосів, чоловічих, жіночих і дитячих. З усіх сторін. Кабан аж здригнувся. Як вони це роблять?

    – Кидайте зброю і здавайтеся, – цього разу один, підсилений,  чоловічий голос  пролунав звідкись із-за рядів будинків. – Тоді ми залишимо вас в живих. Складайте зброю і по одному виходьте до великого столу на березі річки…

    – Кидайте зброю, – знову десятків голосів.

    Це відлуння багатьох голосів діяло гнітюче. Один із банди Нічних мандрівників не витримав, кинув автомат і піднявся в повний зріст з піднятими руками.

    – Добре, проходь на берег, – наказав той, що говорив один. Це був Максим, розмовляв він у саморобний гучномовець.

    – Гей, хто ти там, виходь, поговоримо, – знову крикнув Кабан.

    – Нам немає про, що розмовляти. Ви прийшли зі злими намірами. Або ви залишаєте зброю і здаєтесь, або помрете.

    – Ми хочемо миру. Давайте домовлятись.

    – Складайте зброю. І виходьте на берег. Тоді будемо розмовляти. Інших варіантів не буде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше