розділ 8

   – Туристичний комплекс знаходиться тут, – почула Ліза голос Андрія, як тільки прокинулась. Розмова велася у сусідній кімнаті. – Десяток котеджів пристосованих до життя. Котеджі збудовані з дерева та глини в національному стилі. Зсередини, звісно, обладнані під сучасні побутові умови, але, для задоволення відпочиваючих, які бажали відчути як жили наші предки, архітектура повністю відповідає стародавнім хатам. Навіть печі робочі, можна грітися і готувати їжу за потреби. Сезон відпочинку ще не почався, якщо там і були відпочиваючі, то одиниці. І обслуговуючого персоналу також. Очистити село і залишитися тут ми не в силах. А от поховати декількох померлих на базі відпочинку можемо. В цілому там можна жити. Комплекс забезпечувався водою із свердловин в яких насоси зараз, зрозуміло, не працюють. Проте там є декілька колодязів. Дуже сподіваюся, що вони не декоративні, а справжні. Тоді для забезпечення питною водою їх вистачить. Технічна ж вода не проблема взагалі, комплекс на березі річки…

    Ліза піднялася з лежака. Тіло ломило від спання на твердому. Сергій ще спав. Дівчина пішла в сусідню кімнату.

    Там за столом сиділи Наталка і ще один невідомий чоловік. На столі була розкрита топографічна мапа місцевості. Над нею схилився Андрій.

    – Знайомтеся, – мовив він, коли побачив дівчину, що зайшла. – Це Ліза.

    – Привіт, – вона підняла руку у вітанні.

    – Привіт. Я Максим, – привітався молодий чоловік.

    – Наталя, – відрекомендувалася дівчина і також махнула рукою.

    – Наталку ти вже бачила, - продовжив Андрій. – З Максимом ми зустрілися у селі. Він вибирався із міста, коли все трапилось, ночував декілька днів в наметі неподалік…

    – Справді ? – Ліза присіла на вільний стілець. –Що там було в місті?

    – Жахіття, – коротко відповів той.

    – І справді ніхто не вижив?

    – Принаймні я нікого не зустрів.

    – А ти?..

    Макс розвів руками.

   – Якщо наша спільна теорія вірна, то мені пощастило. Я здав телефон в ремонт, а коли все сталося перебував на вулиці…

   – Розбуди Сергія, – перебив їхній діалог Андрій. – Будемо вирішувати куди йти далі.

   Коли всі зібралися і перезнайомилися, Андрій повторив свою пропозицію вибиратися до туристичного комплексу, який називався «Зелені пороги». Заперечень не було. Люди трималися, та були ще в шоці і якісь рішення їм було приймати важко. Андрій же швидко зорієнтувався і прораховував на перед деякі події, про які ніхто з присутніх не замислювався. Наприклад про те, що станеться через кілька днів в місцях, завалених мертвими тілами. Тому Андрій, за мовчазною одностайною згодою, був визнаний лідером з повноваженнями одноосібно приймати рішення.

   – Візьмемо продукти на перший час, скільки зможемо, – продовжував він. – Консерви, крупи, тому подібне… Ліки. Наталка, ти медик, продумай, що нам буде вкрай необхідним. Я заходив у відділок поліції, там зможемо взяти зброю, можливо сигнальні ракети…Будемо поступово обходити населені пункти, після того, як облаштуємося, подавати звукові сигнали і пускати ракетниці. Хто знає, може ще когось знайдемо…

   Андрій замовк і пройшовся по кімнаті вперед-назад.

   – Зараз пропоную розділитися і ще раз прочесати село. Особливу увагу зверніть на те, де можуть бути діти. Якщо, як примітив Максим, наша теорія правильна, то  у дітей в загальній кількості було більше шансів вижити.

   – Чому? – здивувалась Наталка.

   – Мобільні телефони, – пояснив він. – Діти до них ще не так прив’язані, як дорослі, немає потреби постійно їх носити у кишені. В дитячих садках в цей час саме прогулянки були на вулиці…Можливо хтось десь грався вдома поза приміщеннями…Потрібно перевірити. Робимо так…

   Він сів за стіл, взяв лист паперу і швидко накидав схематичний план населеного пункту. Розділив його на три сектори.

   – Ділимося на три групи. Наталка і Сергій, ви перевіряєте оцю ділянку, – вказав на схемі. – В першу чергу дитячий садок. Ліза і Максим, ваша ділянка оця, увага на школу. Попутно видивляйтесь, що відбувається в житлових дворах. Я візьму на себе оцей край села. За сигналом збираємось тут де зараз.

    Він навмисне розділив Сергія і Лізу і призначив їм в напарники Максима та Наталку. Спільне завдання дозволить швидше познайомитись, до вечора в нього вже буде міцна міні-команда.

     – Яким буде сигнал? – запитав Максим.

     – Я вистрілю у повітря. Ви почуєте напевне. Але…Якщо постріл буде не один, а декілька, не поспішайте повертатися, перечекайте трохи і повертайтесь обережно. Зрозуміло?... Тоді перекусимо і вперед.

     Наталка подивилася у вікно.

     – А що робити з тваринами? – запитала вона.

    –  Нічого, – мовив Андрій.

    – Але ж вони помруть від голоду…

    Андрій не відповів.

    Лізу і Сергія це зовсім не здивувало.

*******************************************************

    Перших дітей знайшли Наталка і Сергій. Діти ховалися в іграшковій хатині на дитячому майданчику побіля дитячого садка, чотири хлопчика і три дівчинки п’яти-шести років. Наталя вловила краєм ока рух, коли обдивлялися подвір’я дитячого садка. Вони направились до хатинки. Діти висипали їм на зустріч. Вони були наляканими, тому відразу потяглися до дорослих, вбачаючи в них прихисток. Перебиваючи один одного, діти повідали про свої горе-пригоди. Так, вони були на прогулянці коли трапилось щось «погане». У всіх заболіло в голові і вони втратили свідомість. Коли отямились то з’ясували, що вихователька і троє дітей, які були до неї найближче, лежали і більше не ворушилися. Прогулянка була в парку, неподалік звідси. Вони повернулися до дитячого садочку, але там не знайшли нікого живого, тому вирішили розходитися по домівках. Але вдома також  або  знайшли свої сім’ї неживими, або так і не дочекалися їх повернення з роботи. Тоді вони почали шукати один одного і повернулися до дитячого садочку. В приміщені було страшно, багато померлих. Тому оселилися в хатинці на майданчику. Постягували собі ковдр та подушок і звили собі гніздечко. Вночі вкривалися і грілися один об одного. Їли й пили хто що знайде. Всього їх було п’ятнадцять дітей, як трапилось «погане» (це Сергій порахував по іменам, які вони називали). Троє залишились лежати біля виховательки. Ще п’ятеро не повернулося після того, як вони розбрілися по домівках.