Розділ 1

    Чому завжди так? Коли потрібно бігти на роботу, не можеш очі розідрати. Коли ж випав єдиний вихідний і є змога відіспатися, то прокидаєшся ні світ ні зоря. Крутишся-вертишся потім на ліжку, а сон вже не йде.

    Дратує, справді. Особливо, коли в тебе вихідний не у неділю, як у всіх нормальних людей, а в середу.

     Змінивши в ліжку «робочий» лежачий бік з лівого на правий вісім чи десять разів, Максим зрозумів, що сну вже не буде. Полежати б іще, але заважали думки – скільки потрібно зробити у свій вихідний.  Потрібно було поїхати у сервіс забрати мобільний телефон з ремонту. Потрібно було заїхати в БТІ забрати довідку. Потрібно на базар – закупити продуктів… Та й у квартирі не завадило б прибратися…

     Максим нехотя піднявся з ліжка і пішов на кухню. Увімкнув електрочайник і згадав, що в нього три дні тому закінчився чай, про який він згадував тільки тоді, коли збирався випити і  геть забував, коли був в магазині.

     Він провів ревізію у кухонних меблях і знайшов тільки пачку зеленого чаю, що залишила його колишня дівчина. Зелений чай він не любив, але інших варіантів не було.

     – Будемо пити чай-похудєй, – мовив він сам собі, роздивляючись пачку. – Чом би й ні? Потрібно ж колись здоровий спосіб життя розпочати.

     Думки відразу переметнулися в цьому напрямку.

     Як кожен, поважаючий себе містянин двадцяти семи років, Максим готувався розпочати здоровий спосіб життя… Їсти натуральну їжу, спортом зайнятися і все таке.  Звісно з понеділка… Або може – завтра. Щоб встигнути підкачатися до літа, але не сьогодні…

     «А от і почну сьогодні, – вирішив Максим. – Схожу в сервіс за телефоном пішки, тут йти всього нічого… А ввечері піду на спортмайданчик на бруси і турнік».

     Зеленого чаю вистачило на два ковтки. Решта полилася у раковину. Плани ж зайнятися спортом поки що були в силі.

    Максим прийняв душ, одягнувся та вийшов на вулицю. Відразу підкралася підступна думка йти на маршрутку і не випендрюватись. Вихідний короткий, часу мало…Але Максим проявив не аби яку силу волі і примусив  себе піти пішки. Погода була чудова, середина травня, як інакше?  А до місця де він здав телефон в ремонт йти було недалеко : пройти парк, міст через річку і ще один квартал.

   На мосту Максим зупинився щоб трохи подивитися на воду. Сам від себе був у захваті, що вирішив влаштувати собі таку пригоду.

   «Така краса навколо, а ми її не помічаємо», – думав він собі. Вирішуємо якісь проблеми, світового, як нам здається, масштабу. Зариваємось  у побутові питання, мріємо, що от-от, колись, зовсім скоро, відпочинимо, а потім знову все по колу.

    Максим пригадав, скільки років він збирається вибратись на природу? Вже четвертий, мабуть. І намет лежить у коморі, і все необхідне для рибалки, вогнища і юшки…Та все ніколи. На наступному тижні. В наступному місяці. Потім літо закінчується – в наступному році.

    Хлопець вирішив, що на зворотному шляху знову тут зупиниться, постояти ще трохи, подивитися, як весняне сонце грає у річкових хвилях, потішитися думками, що цього року все нарешті зміниться. А також спланує, коли все ж виїде на природу.

     На мосту, крім нього, не було жодного чоловіка. А от машин про проїжджій частині, плив нескінченний потік.

     Набравши в легені побільше весняного повітря, Максим розвернувся щоб продовжити свій шлях, але не ступив і двох кроків.

    В голові з’явилося відчуття, наче черепна коробка зачесалася із середини. Дикий свербіж вибухнув шаленим болем. Від такого болю Максим миттєво втратив свідомість, а його тіло, що підняло вже ногу для наступного кроку, завалилося вперед, наче мішок з картоплею. Він дивом не розніс собі голову об асфальтоване покриття пішохідної доріжки і… враз прийшов до тями.

    «Що за фігня?» – встиг подумати про себе, а далі часу думати не стало...

     По вухам вдарив страшний гуркіт, скрегіт металу і дзвін розбитого скла.

     З проїжджої частини на нього летіло щось темне, схоже легковий автомобіль. Хлопець ледь встиг відкотитися в бік, щоб його не розчавило, як перед його носом в поруччя вдарився мотоцикл. Тіло мотоцикліста пролетіло над Максимом і впало в річку. При цьому захисний шолом з мотоцикліста зірвало, він впав на доріжку, підскочив два рази, наче м’яч і підкотився до Максима. Той спробував піднятися на ноги, але знову звалився на коліна, бо його погляд впав на шолом. Через тріснуте скло на нього дивилися закривавлені очі, а з під шолому виглядало довге волосся мотоцикліста. А точніше – мотоциклістки.

    Максима знудило. Його вивертало навиворіт, спазми раз за разом примушували зігнутися до землі.

    Коли спазми трішки відпустили, хлопець сперся на дверцята чорного «шевролету», що ледь не розчавив його, і зміг піднятися на ноги.

    Через бокове скло він побачив за кермом автомобіля чоловіка. В авто спрацювала подушка безпеки, на тілі і обличчі чоловіка травм було непомітно. Максим відкрив дверцята і схопив того за руку. Пульс не прощупувався. Хлопець повернув його голову до себе і інстинктивно відсахнувся. Очі чоловіка були розплющеними і червоними від крові. Схоже в нього полопалися судини в очах. Може інсульт?

    Максим оглянувся. Весь міст був заставлений розбитими автомобілями.