-4.2- Райлі

— Як я виглядаю? — пошепки спитала Мейв, вкотре поправляючи локон.

— Ідеально, — прошепотіла кутиком рота Грейн, теж поправляючи локон. — А я?

— Ще ідеальніше!  Думаю, ми виглядаємо настільки ідеально, що це навіть неввічливо.

— Це вже їх проблеми.

— Ви серйозно? — поцікавилася Райлі.

Її сестри ще не встигли й рота розкрити, як почувся крик: "Принцеси!!!", і двері в бальну залу поволі розчахнулися. 

— О, люди! — випалила Райлі.

Людей було багато, аж занадто і ще трішечки зверху. Всі вони витріщилися на принцес і намагалися проморгатися: очі сліпило сонячне плаття Мейв, місячне вбрання Грейн, а розділяла ці два світила тоненька смарагдова лозинка — Райлі — яка чомусь найбільше кидалася у вічі. Райлі миттю спаленіла.

— Не дивіться на мене, — буркнула вона, насупившись. — Я не цікава.

Купа принців різних зростів, розмірів, обхватів по діагоналі та ступенів нахабства її чомусь не послухала.

— Що ж, — пробурмотіла Райлі, — тоді план простий. Не вийти заміж.

Саме в цю мить шеренгу принців порушив доброволець. Він промарширував три кроки вперед і виструнчився перед принцесами, мов на плацу.

— Ваша королівська високість, — гаркнув він добре поставленим командирським голосом, — дозвольте запросити вас на танець!

— Так! — хором сказали Мейв з Грейн і простягли йому правиці.

— Ні! — одночасно буркнула Райлі.

— Ти йди, — великодушно сказала Мейв.

— Ні, ти, — не менш великодушно відповіла Грейн.

— Ні-ні, я вже танцювала вчора, — збрехала Мейв.

— А я — позавчора, — не розгубилася Грейн.

— Може… чмен кинемо? — запропонував принц, розплившися від щастя в такій широчезній посмішці, що, здавалося, його червонощока пика лусне навпіл, мов перезрілий кавун.

Райлі закотила очі, імператриця Ізабелла пішла плямами й почала підніматися, Бріан Тринадцятий пополотнів і стиснув багатостраждальні бильця трону… Ситуацію врятував Перший Радник: вискочив мов з-під землі, скомандував: "Струнко! Налі-во! Кроком руш!", підхопив вояку, який автоматично виконав команди, під лікоть і повів геть з зали від гріха подалі. "Не потрібні нам онуки-ідіоти", — пробурмотіла Ізабелла, всідаючися на місце.

Тим часом схаменувся мажордом. Він виступив вперед й оголосив: 

— Всім принцам вишикуватися в коло! Принцеси обирають кавалерів! 

Мейв і Грейн крихітними кроками попливли залою, притримуючи подоли плаття і чіпко вдивляючись в напружено-усміхнені обличчя. Райлі ж не зрушила з місця, тишком озираючись і прикидуючи, що швидше: метнутися коридором назад чи вискочити в найближче вікно…

Дорогу до найближчого вікна перекривав він. Високий широкоплечий юнак в лискучому лускатому камзолі, що дивився на неї з виглядом ведмедя, який випадково звернув не туди і втрапив у пастку.

— О, — досить голосно сказала Райлі, — а це що за звір?

— Райлі! — прошипіла матінка Делма.

— Я в хорошому сенсі, — відмахнулася та, не відводячи очей від незнайомця.— Ні, серйозно. Він або дуже небезпечний… або дуже розгублений.

— Або і те, й інше, — прокоментувала матінка Делма, прикро розглядаючи невідомого принца. Адже це вперше за вісімнадцять років Райлі проявила увагу до особи протилежної статі без наміру поставити підніжку, перескакати на коні чи перестріляти на полюванні.

— Ідеально, — вирішила Райлі і рушила прямо до незвичайного принца.

— Привіт, — сказала вона, зупинившись перед остовпілим Ісбйорном. — Ти теж не хочеш тут бути, так?

Ісбйорн кліпнув.

— Так, — чесно відповів він.

— Чудово, — сказала вона. —  Значить, ми вже майже друзі.

Матінка Делма схопилася за серце і найближчого офіціанта з тацею шампанського й притьмом перехилила три келихи один за одним.