-3.2- Райлі

— Ні.

— Так.

— Ні!

— Так.

— Я сказала — ні!

— А я сказала — так!

У кімнаті Райлі дзвеніла та сама напруга, яка зазвичай передує втратам свідомості, побутовим убивствам та візитам улюблених двоюрідних тітоньок.

— Я це не надіну! — Райлі тримала край сукні двома пальцями, ніби особливо небезпечну медузу.

— Це останній крик моди! — обурено заявила придворна кравчиня, маленька, кругленька і смертельно небезпечна пані Фіжмакані.

— Це останній крик нареченої, яку в цьому поховали, — відрізала Райлі.

Сукня була… пишною. Ні, не так. Вона була ПИШНОЮ. Вона починалася десь від плечей і закінчувалася приблизно в сусідньому крилі палацу. Банти, рюші, мереживо, дорогоцінне каміння, ще мереживо, ще каміння і щось підозріло схоже на живих метеликів.

— Це шедевр! — верескнула пані Фіжмакані.

— Це пастка, — вперто мотнула головою Райлі. — Якщо я спіткнуся й впаду, мене не знайдуть до ранку.

— Принцеси не падають!

Райлі звузила очі, відкинула геть гаптований поділ, негайно спіткнулася і впала б, якби за ширму не заскочили сестри і не підхопили її під руки.

— Райлі, ну будь ласка, — благально заканючила Мейв, — це ж бал!

— Саме тому я хочу мати можливість втекти.

— Від кого? — здивувалася Грейн.

— Від усіх, — чесно зізналася Райлі.

Двері різко відчинилися, і до кімнати царственно вплила імператриця Ізабелла. За нею прослизнула матінка Делма.

— Що тут відбувається? — здійняла брову Ізабелла.

— Заколот, — негайно доповіла пані Фіжмкані. — Молодша принцеса відмовляється вдягати унікальний витвір висококутюрного мистецтва.

Ізабелла перевела погляд на Райлі.

— Чому?

— Бо я хочу дихати, ходити і, бажано, вижити.

Імператриця мовчала рівно три секунди, тобто на три секунди довше, ніж звичайно.

— Делмо, — сказала вона нарешті, — збігай-но до мене в спальню, там в сьомій скрині на верхній полиці згорток.

Матінка Делма пдбрала спідниці й дременула з нечуваною для свого віку швидкістю. За кілька хвилин, що пройшли в напруженому мовчанні, знову почувся стукіт пантофлів. Матінка влетіла в покої і розгорнула те, що тримала.

Геть інше плаття, вишукане в своїй простоті. Без бантиків, рюшів, і навіть без метеликів. Розкішний темно-зелений атлас не потребував додаткових прикрас.

Райлі завмерла.

— Я вас люблю, — щиро сказала вона.

— Знаю, — буркнула Делма. — Одягайся.

— Ваша величність?! — задихнулася пані Фіжмкані.

Імператриця трохи сумно всміхнулася.

— Саме цю сукню я мріяла вдягти на перший бал…  Але маммі сказала, що вона занадто звичайна. Нехай. Подивимося, що з цього вийде.

Райлі зникла за ширмою і за дві хвилини вискочила назад — скуйовджена, сяюча і небезпечна.

— Тепер можна і на бал, — випалила вона й труснула кучерями.

— Всі принци зібралися в залі! — долинуло з коридору.

Райлі зиркнула на вікно, але негайно взяла себе в руки.

— Ну що ж, — сказала вона,— подивимося на цих ваших принців. 

І підстрибом рушила до дверей.