-3.1- Ісбйорн

Останній промінь сонця сяйнув зеленим і зник (1). Ісбйорн з насолодою потягнувся й почухався. Потім ще почухався. І ще. Коли шерсть втягувалася досередини, шкіра капець як свербіла. Дякувати Тору, він навчився контролювати себе в людській подобі, і вже не намагався зубами зловити блоху. Хоч вікінги таким не шокувалися — їх взагалі важко було шокувати — але кілька іноземних делегацій Айлі довелося тишком притопити, аби не рознесли погану славу про нащадка по всьому світу.

— До початку балу лишилася година! — заволало дзеркало.

Ісбйорн скривився. Дзеркало він незлюбив з першої зустрічі. Воно забагато знало, забагато базікало і ніколи не розкривало рота — чи чим там воно говорило — вчасно.

— Замовкни, — буркнув він, застібаючи сорочку.

— Принци з’їжджаються! — не вгавало дзеркало. — Один кращий за іншого! Один дурніший за іншого! Один вже загубився в коридорах і заручився з гобеленом святої Ії Корнвельської!

— Сподіваюся, гобелен щасливий, — пробурмотів Ісбйорн. 

З вбиральні почувся шум, слідом знизу пролунав пронизливий крик і відбірна лайка. "Наче просвічене царство, — подумав Ісбйорн, — а замкові вбиральні як для голубів роблені. Аби ще знизу рів був, а то варті на голову все летить. І ці люди називають нас дикими північанами!". 

— Готовий?

З вбиральні вийшов Мадс. Його волосся, як завжди, виглядало так, ніби щойно пережило шторм, а очі — ніби пережили щось значно гірше. Ісбйорн тяжко зітхнув і почав натягувати парадний камзол зі шкіри левіафана, здобутого прапрадідом Дьярві. 

Деталей здобутку ніхто не знав, бо на момент легендарної бійки Дьярві та його команда були в дупу п'яні. Вдосвіта ватажок розліпив очі, виповз з-під борту в пошуках опохмілу й нервово гикнув, вгледівши гігантську тушу, прип'яту до судна. Спроби допитати керманича й інших членів команди не дали ніякого результату. Зрештою, проаналізувавши різко зменшені запаси спиртного на борту і запах перегару від туші, Дьярві вирішив, що перепив самого левіафана, оголосив себе левіафаноборцем, та й потому.

Ісбйорн нерішуче переступив з ноги на ногу.

— Мадсе… а якщо вони… ну… якщо вони дізнаються?

— Дізнаються, то й дізнаються. А що? Втечеш у ліс? Житимеш з ведмедями? Вони тебе перші й з’їдять за неправильний акцент. Давай вже, рухай дупою. Подивишся, як цивілізовані люди псують один одному життя.

— Ми ж теж цивілізовані люди? — уточнив Ісбйорн.

— Ми — вікінги. Це трохи інше.

(1)  Зелений промінь — спалах зеленого світла в момент зникнення сонячного диска за горизонтом або появи його з-за обрію. Явище це дуже рідкісне, бо вимагає ідеальних погодних умов: чистої та прозорої атмосфери, рівного горизонту, відсутності хмар та вітру. За старовинним морським повір'ям зелений промінь — символ надії та удачі, а моряка який угледів його, очікує щасливе плавання.