-2.1- Ісбйорн

Велетенська хвиля захлиснула дракар, змивши останнє барильце з вином. 

— Сьома, — виплюнув разом з водою керманич Мадс. — Чуєш, шеф, може, час звернутися з молитвою до богів?

Скажений Йорик замотав головою і здійняв до неба слизький солоний кулак.

— Ніколи!!! Чуєте, ніколи не просив у богів ласки Йорик, син Інгольва, сина Зігріда, сина Дьярві, сина Гуннара, сина Вермунда, сина Бранда, сина Айварса, сина…

З моря вискочила летюча риба. Вона майже перескочила дракар, та раптовий порив вітру збив цілеспрямований політ і заніс рибину просто в роззявленого рота вождя. Таким чином вікінги згаяли можливість дослухати родовід Йорика, а табун летючих риб втратив старого мудрого ватажка, який вже сорок припливів вів їх кудись, обіцяючи благословенний атол і планктон небесний.

Йорик не був би вождем, аби не вмів скористатися будь-яким шансом. Несподівану закусь він схряцав — ніхто не встиг і оком змигнути — і знову заревів:

— Це знак! Сам Тор показує свою прихильність! Подарував мені їжу — подарує нам здобич!

У відповідь з неба гримнула блискавка, потрапивши точнісінько в щоглу. Деревина спалахнула синім полум'ям. Керманичу спало на думку, що летюча риба була знаком заткнути пельку, але він змовчав, пам'ятаючи про характер вождя.

— Та-а-ту-у! — проскиглили знизу.

Ісбйорн, якому нещодавно виповнилося дев'ять років, на честь чого татко взяв його в перший в житті похід, вчепився в край батьківської сорочки. Сльози переляку текли по його скривленому личку, змішуючись зі шмарклями й морською водою. 

— Хіба ж не прекрасне бойове хрещення, синку! — проревів Йорик, піднімаючи малого якомога вище, аби показати тому всю велич шторму. 

Саме в цей момент чергова величезна хвиля накрила дракар, мало не перевернувши. Коли вікінги проплювалися й проблималися, на борту не вистачало одного з вояків.

— Людина за бортом! — загорланив Мадс, забувши порахувати вал. — Ловіть його!

— К бісу, — скривився Йорик, якимось дивом утримавши сина за пояс, — не треба нам невдахи!

Мадс люто вихаркнув на палубу добрий кухоль морської води з планктоном, схопив канат і кинув за борт, де відчайдушно борсався юний Флокі. Ще кілька вікінгів, які сиділи по тому ж борту, послідували його прикладу.

— Та-ату-у, він то-оне-е! — перелякано ревів Ісбйорн.

— Таке життя, сину! Значить, боги захотіли його у жертву, — філософськи відповів Йорик.

— Тебе б у жертву, — буркнув собі під носа Мадс, вивуджуючи побратима, який дивом (вірніше, зубами й руками) вчепився в канат. 

Взагалі Мадсу дозволялося більше, ніж іншим, бо був він молодшим братом Айли Зухвалої. Рішучим ривком керманич витяг Флокі на палубу. Судно провалилося вниз мов у яму, Мадс озирнувся і злякався вдруге в житті. Вперше керманича налякала в три роки рідна сестричка, виразно розказавши братикові на ніч про Рагнарьок.

— Дев'ята, — хрипло видихнув Мадс і затремтів.

Разом з ним синхронно затремтіли від страху безстрашні воїни, їх дрижаки увійшли в резонанс зі старою деревиною дракара, і вся посудина затряслася все сильніше й сильніше. Йорик вчепився в стерно, затято зціпивши зуби. Його девізом було: "Всеруся, та не покорюся". Вождь набичився, готуючись до входу в Вальгаллу. 

— Тату-у! Я боюся! Тату! Зроби що-небудь! 

Невмолимий дев'ятий вал ріс і ріс, закриваючи всеньке небо. 

— Ми крикнемо валькіріям сміливо: "Е-ге-гей!" — бурмотів Йорик, прикидаючи, чи справиться з трьома валькіріями одночасно, враховуючи свій немолодий вік.

— Торе-е! Вибач, будь ласка! Я більше не буду! Поможи-и-и!— заскиглив Ісбйорн, накриваючи голову руками.

З неба знову шандарахнуло, на цей раз в гребінь хвилі. По воді розбіглося сяюче павутиння, дев'ятий вал обрушився і немов розбився об корабель. Вікінги завмерли з вибалушеними очима. Хмари розійшлися, крізь них прорізався промінь сонця і впав на маківку хлопчини.

— Він обраний! Ісбйорн обраний! — першим закричав Мадс. — Тор благословив його!

— Ісбйорн обраний! — підхопили усі.

Йорик люто озирнувся: його авторитет похитнувся, і виною тому був рідний син! 

— Хто обраний? Оцей мамин мазунчик? Ти зганьбив мене, Ісбйорне! Як ти посмів принижуватися, хай і перед Тором? Та бодай твої очі світу денного не бачили! 

Вождь віджбурнув сина, той, ридаючи, впав на палубу, з-під одягу полізла шерсть, сорочка тріснула… За кілька хвилин на палубі сиділо нещасне біле ведмежа.

— Айла тебе вб'є, — припечатав Мадс, трохи отямившись.