-1.1- Ісбйорн

Із тельбухів ворожих

Вітрила у дракарів,

І списи у кровищі

За щогли правлять нам.

Ворожий череп конунга

На якір приладнали,

Нехай зубами гризяє

Гидких морських почвар.

В бенкетну залу увірвалася перелякана свиня. ЇЇ кувікання органічно злилося з хором п'янючих голосів. Два кухарі влетіли слідом, марно намагаючись збити парнокопитне з копит.

Ми — вояки суворі,

У нас засмаглі пики,

Поцілимо Фафніру

Плювком межи очей!

Якщо ж із полю бою

Нас потягнуть в Вальгаллу,

Ми крикнемо валькіріям

Сміливо: "Е-ге-гей!"

— Е-ге-гей! — гарикнув вождь Скажений Йорик, заглушаючи ревіння підданих і вереск свині, що ніяк не бажала померти наглою смертю. 

— Ой-ой-ой, — негармонійно завила Айла Зухвала, дружина й бойова подруга вождя, обхопила свій величезний живіт й сповзла під стіл. 

Відсутність дружини Йорик помітив не відразу. Його увагу повністю захопила колотнеча посеред зали. Кухарі повалилися на свиню і тепер намагалися її втримати, звиваючись, мов учасники турніру з боротьби лапландських хлопчиків. Перемогла свиня: вирвалася й дременула геть, аж ратички затріщали. Розчарований вождь гепнувся на різьбленого трона й потягнувся полапати дружину, аби трохи втішитися. Рука провалилася в порожнечу. Вождь не зрозумів і спробував навести різкість.

— Айло? — хрипко позвав він.

Голос дружини донісся… а біс знає звідки донісся. 

— Мовча-ать! — проревів Йорик. 

Незважаючи на всю свою безсумнівну доблесть, вояки завмерли: хто з кавалком м'яса в зубах, хто розмахнувшись, аби зацідити в пику товаришу. Ніхто не бажав давати вождю привід виправдати власне прізвисько. Найгірша доля дісталася керманичу третього дракара. Горопаха саме почав перехиляти повну чашу, і наразі сумно спостерігав, як жадана рідина тоненьким струмочком витікала на його штани.

— Айло? — ніжно покликав вождь.

У відповідь з-під столу донеслися аж два голоси: бурчання рідної дружини і якесь незрозуміле кувікання. Йорик вже було подумав, що в залу непомітно прокралась ще одна льоха, та тут на світ божий на карачках виповзла Айла, лівою рукою ніжно пригортаючи до неабияких грудей голе синє немовля. 

 — Син! — урочисто проголосила жінка й негайно допалася до золотого келиха — зняти стрес. 

— Синок! — з очей вождя потекли п'яні сльози щастя. 

— Слава нащадку Йорика! — закричав хтось найбільш меткий, і всі підхопили: — Слава! Гей-гей! 

— Я назву його Ісбйорн — білий ведмідь! — заявила Айла, перевівши подих.

Йорик здивовано глипнув на чорний мов смола чубчик немовляти, але змовчав. Айлу він шалено кохав і не менш шалено боявся.

— Ісбйорн! — крикнув він, демонструючи голісінького сина соратникам. 

— Слава Ісбйорну! — підхопили ті, і  гульба понеслася далі.

Ватажки проголошували тости, щасливий Йорик жамкав кохану, Айла розчулено глипала на Ісбйорна, який хлебтав молоко, аж бульки пускав. І тільки старий Колль, одноокий і беззубий, тихенько шамкав щось про сьомого сина і родове прокляття, але сусіди не дуже прислухалися. Думали, що Колль повторює казочки, якими зазвичай розважає дітей. Чим ще займатися ветерану тринадцяти Страшнозавойовницьких війн?