Розділ 6. І навіщо я її рятувала?

Коли Кирило закінчив мені пояснити ситуацію, ми вже приїхали до палацу. Кірі було плювати на два десятки гвардійців, що охороняли ворота, вона додала газу і поїхала прямо на зачинені ворота та гвардійців. Теж мені основа королівської армії, побачивши, як мчить на них машина, розбіглися в різні боки. 

Кіра протаранила ворота і під'їхала до розкішного парадного входу. Тут було порожньо, хоча близнюки розповідали, що палац зазвичай переповнений різними вельможами та слугами. Здається де Плон все продумав і заздалегідь розчистив собі територію.

- Кириле заблокуй палац, майже всі гвардійці залишилися за парканом, вони охороняють усі входи та виходи, - крикнув Данило. - Вони зняли всю охорону, не чекали нас тут.

Кирило почав читати якесь довжелезне закляття, я раніше таких і не чула. Навколо палацу поступово став з'являтися захисний купол, блідо-синій, майже прозорий, його зрідка пронизували блискавки. На якусь мить мені стало погано, запаморочилося в голові, і потемніло в очах. 

- Вибач, я використав дуже багато твоєї енергії, ти ще до такого не звикла, - шепнув мені Кирило, підтримуючи мене, щоб я не впала. 

- Нічого, все нормально, - збрехала я, було зовсім ненормально, мене почало знобити і нудити. 

До цього я думала, що мій резерв абсолютно бездонний, але, мабуть, зараз дуже багато людей одночасно чаклувало, черпаючи з мене енергію. Ми побігли до палацу. Судячи з усього, Кіра і Данило ще не знайшли магістра і королеву, але Кирило переконував, що вона ще жива. У театрі він хотів повісити на неї закляття-маячок, та трохи не встиг, і воно працювало лише частково, визначити місце розташування вінценосної особи не виходило, а ось жива вона чи ні показувало. 

Не знаю, скільки часу пройшло відколи ми почали пошуки, але все було марно. Зрідка ми натикалися на Кіру і Даню, але ця бісова королева, як крізь землю провалилася. 

- Крізь землю! – несподівано вигукнула я і, зірвавши з пояса Кіри гранату, побігла до сходів. – Я піду, пошукаю у підземеллях. 

- Стій, Владо, це небезпечно, - кричав мені слідом Кирило, але мені було вже байдуже. Я мчала коридорами палацу, не помічаючи нічого на своєму шляху. Вхід у підземну частину я знайшла швидко, не знаю, що вело мене сюди, якась гіперінтуїція. 

Масивні залізні двері охоронялися. П'ять чи шість гвардійців сиділи під дверима і грали в карти. Гарна охорона, нічого не скажеш. Та й взагалі охорони у палаці виявилося дуже мало. Я досі не могла зрозуміти як де Плону вдалося переманити на свій бік королівську гвардію, враховуючи чари загальної закоханості в королеву. Тут два варіанти, або в гвардію брали тільки дуже сильних магів, або верховний магістр знайшов спосіб деактивувати це чаклунство. Поки мене не помітили, я відірвала чеку і кинула гранату, а сама впала на підлогу, добре довгий коридор, а кинула я далеко. Мда… мабуть, Кіра таки засуне зброяреві в зад ці гранати. Бабахнуло непогано, не сперечаюся, гвардійців оглушило і розкидало по широкому коридору, двері вилетіли, але крові, розмазаних по стінах мозку і відірваних органів не було, а я так сподівалася. Кіра мені не один день показувала картинки наслідків дії різних видів зброї, тож я приблизно знала, як мала подіяти граната. 

Поки гвардійці не прийшли до тями, я помчала далі, шкода, що я не можу захистити вхід у підземелля як, зробив це Кирило з усім палацом. Але і без захисту , зараз головне знайти стару. Для мене це стало метою життя. Я зрозуміла, що це моя інтуїтивна магія знову звільнилася і зараз показує мені правильний шлях. Такий вияв дару мені сподобався, і дуже тішило, що я в черговий раз нічого не затопила і не спалила. 

Мені довелось повністю покластися на інтуїцію, але вона змушувала йти не далі в підземелля, а навпаки кудись нагору, незабаром я опинилася на даху однієї з найвищих веж палацу і побачила зв'язану королеву. Я кинулася до неї і спробувала її розв'язати, але щастя моє тривало не довго, варто було мені опинитися біля неї, як ззаду хтось добряче вдарив мене по голові і я зрозуміла що відключаюся. 

Опритомніла я вже зв'язаною, поряд з Фріїдою, від якої неймовірно смерділо сечею, старістю та дорогими парфумами. Голова розколювалася, а через цей нудотний запах мене ще й нудило. Господи, як близнюки з нею стільки часу проводили, це ж здуріти можна. Я відчула, що по скроні стікає щось липке, ймовірно кров. 

- Дурне дівчисько, невже ти думала, що зможеш зупинити мене, - почула я голос де Плона позаду себе. 

- Ні, що ви великий і непереможний дядечко, я просто хотіла висловити вам свою повагу, - сердито прошипіла я, намагаючись стримати нудоту. 

- Ідіотко, я найсильніший маг нашого часу, з сапфіром я зовсім непереможний, а ти жалюгідна подоба відьми, твій магічний дар майже нульовий, - від злості його зуби скреготали, щоб хоч якось виплеснути свою лють він штовхнув мене в живіт. 

Як же він про це пошкодував. Мене вирвало прямо на його начищений дорогий черевик, а нічого було бити по стратегічно важливих місцях, от тепер нехай насолоджується чудовими видами картопляного пюре з м’ясною підливою в томаті, правда дещо вже в перетравленому вигляді. 

Магістр вилаявся і поліз у кишеню за носовою хусткою, ой наївний, там і простирадла було замало, щоб витерти прояви мого «внутрішнього світу». Теж мені найбільший маг, Канг прибрав би все заклинанням. 

Поки я була поза полем зору, мені вдалося створити пульсар і скинути його з вежі, я сподівалася, що хтось із наших помітить його і прийде на допомогу. Я не помилилася, через кілька хвилин на дах увірвалися Кирило, Кіра та Данило. Ой що тут почалося. Данило кинувся розв'язувати Фрііду, Кирило мене, королева плескала віями і кидала кокетливі погляди у бік Кирила, виявляється ця стара кокетка весь час була у свідомості. Мені так і хотілося закричати «Не чіпай, моє», але я себе стримала. А Кіра тим часом напала на де Плона. Нажаль, якою б сильною вона не була, здоровенний бугай все ж таки сильніший за дівчину. Філіп де Плон притис Кіру до стіни і почав душити. Звільнивши королеву, Данило кинувся на допомогу Кірі, він дістав з-за пояса кинджал і кинув у спину де Плонові. Той захрипів і впав на підлогу.