Розділ 4. Киньте все, гормони грають

Прокинулася я вже після полудня, у палаці панувала метушня, ніхто не міг мені нормально пояснити, що сталося. На третьому поверсі я знайшла Кіру і та мені нарешті виразно і доступно розповіла, що трапилося. Виявляється, Кирило вранці прийшов на нараду весь блідий і втомлений, це, звичайно, не дивно враховуючи, скільки проблем, звалилося на його плечі. Все б нічого, якби серед наради він не втратив свідомість. Педро почав верещати як істеричка, мовляв, на нас напали і всіх уб'ють. Але все було набагато простіше, температура у Кирила зашкалювала, Кіра та Боб дотягли його до спальні і відправили Нану доглядати хворого. Але в тієї і своїх справ по горло, бідолаха вже з ніг валиться. 

Я мало не розплакалася, це через мене він захворів. Якби не моя дурнувата ідея щодо купання в озері, все було б гаразд. Я не знала точно, де знаходиться його кімната, тому просто бродила по третьому поверсі, сподіваючись зустріти когось і запитати, бо в Кіри дізнатися я не додумалася. Незабаром на мене налетіла бліда й розпатлана Нана з грілкою. Її справді за сьогодні втомили. Я вмовила Нану піти відпочити, а я поки підміню її і догляну за Кирилом. Нана, на диво, швидко погодилася і відвела мене до його апартаментів. Вона пояснила де, які ліки та що мені робити. 

Кімнатка була королівською. Навіть не думала, що в нашому палаці є такі шикарні апартаменти, одне оздоблення стін чого варте – верхня половина китайський шовк, нижня – біле дерево, під стелею хитромудра ліпнина. Білі меблі в стилі бароко, величезне ліжко з балдахіном, скрізь квіти, картини, книги. Коротше кажучи, містер ідеальність обрав собі непогану кімнатку, а от бідній, знедоленій мені навіть маленької окремої комірчини не знайшлось, справжнісінька соціальна несправедливість. 

За всією цією пишністю я і забула про хворого, і якби не тихий стогін так би й не згадала. Я тихенько підійшла до ліжка і, закусивши від жалю губу, подивилася на Кирила. Він метався в маренні і щось невиразно бурмотів. Я приклала руку до його чола і жахнулася, він був надто гарячим. На тумбочці стояла миска з водою і кілька маленьких рушників. Я намочила один з них і поклала Кирилові на лоб. 

До кінця дня жар так і не спав, Канг ні на секунду не приходив до тями. Я все більше починала турбуватися, не відходила від нього ні на секунду. Нана приносила мені їжу, але я до неї так і не торкнулася. Пізно вночі я таки не витримала і заснула у кріслі біля його ліжка. Спала я не довго, Кирило знову почав марити і говорити уві сні. Вже, в котрий за сьогодні раз приклала руку до його чола. 

Несподівано Кирило розплющив очі і схопив мою руку ведмежою хваткою. Він різко смикнув мене за руку, і я впала на нього. І звідки у хворих стільки сил? Він довго дивився у мої очі, а потім поцілував. Сказати, що я очманіла, це нічого не сказати. Але мабуть буйство гормонів не тільки в мене, раз Канг навіть у такому стані цілуватися лізе. 

Скільки тривав поцілунок, я не знаю, але мені здавалося, що минула вічність. Я не відразу зрозуміла, що це якось неправильно, що треба якось звільнитися, бо ще заразить гад. Може він на це і сподівався, мовляв, на тобі тварюка, через тебе хворію. 

Дивні думки крутилися в моїй голові з огляду на те, що це був мій перший поцілунок. Після цього бактеріально-романтичного епізоду Кирило знову відключився, але до ранку жар трохи спав. Зате у мене здається температура піднялася до небачених меж, щоки буквально палали, і навіть через декілька годин я все ще відчувала дотики Канга. До цього дивного інциденту я навіть не помічала, що мій пацієнт практично повністю роздягнутий, а тут на мене наче осяяння зійшло. Я постаралася не дивитись у бік Кирила, а якщо й дивилася, то не нижче шиї, інакше могла зависнути, милуючись рельєфним тілом. 

Вранці Нана принесла купу різних тюбиків з смердючими мазями і стос чистих рушників, прочитала мені лекцію з курсу молодої медсестри і помчала у справах. Я ж мусила робити компреси Кирилу, тож незабаром я пахла як усі мазі разом узяті. Через критичність стану Канга, мої гормони явно заспокоїлися, і я без збентеження змогла доглядати хворого. Увечері на мене напала Кіра і “винесла догану”, за те, що я нічого не їла і навіть не відпочивала, але спати мені не хотілось, а може то совість не дозволила. 

На моє щастя наступного ранку жар повністю спав, і Кирило прийшов до тями. Побачивши мене біля свого ліжка, він дуже здивувався, а почувши, що провалявся в ліжку дві доби, навіть не повірив. За його словами, почував себе він просто чудово, прямо як огірок. І судячи з того, як бадьоро він бігав від мене по кімнаті, перестрибуючи через меблі, коли я намагалася напоїти його якимось відваром із запахом дохлого щура, і м'яти, Кирило не брехав. Вже цього вечора він прийняв участь в нараді. Я ж пішла відсипатись, це, напевно, вперше у мене не було бажання підслухати що ж вони там обговорюють на тих таємних зборах.  

*** 

Наступні три місяці життя в громаді йшло своєю чергою, я продовжила заняття з Кирилом і Кірою. Останнім часом у штабі побільшало людей, вони з'їжджалися з різних куточків країни, дехто приїжджав із Саткара, ще кілька людей повернулися з паралельного світу, я сподівалася, що й мої батьки приїдуть, але вони так і не з'явилися. 

У ці дні на Нану було важко дивитися, вона відповідала за поселення новоприбулих, за прибирання, доглядала малюків і допомагала на кухні. Щоб хоч якось допомогти бідній Нані, я взяла на себе частину її роботи. Оскільки маленькі близнюки зі всіх дорослих слухалися тільки Нану і мене, я часто ходила з ними на прогулянку і вчила читати. Цього вечора вони грали в саду, я сиділа під старим дубом з якоюсь безглуздою книгою і контролювала, щоб дівчатка нічого не наробили, ні собі, ні іншим. Я бачила, як Нана бігала по терасі на другому поверсі з величезними стосами постільної білизни. Сьогодні до штабу прибула ще одна сім'я з п'яти осіб, їх усіх треба було поселити та ввести у курс справи. Нана ж готова була працювати до повної знемоги аби всім догодити.