Покарання

До покарань ми звикли ще з дитинства. Але чи мають право карати один одного дорослі люди?

Жила-була дівчинка 1...

В дитинстві в неї були дуже суворі батьки. Вони постійно знаходили привід щоб покарати дівчинку. За невимиту тарілку, за те що невчасно прибрала лоток кота, за те, що прийшла на п'ять хвилин пізніше, за нетаку оцінку, за неправильний погляд, за нету інтонацію...За будь що, що їм не подобалось. Покарання стало для дівчинки чимось звичним. Вона навіть уявити собі не могла, що в деяких сім'ях немає такої "традиції". 

Отже, дівчинка виросла, але ще жила з батьками. Тому вони вважали, що мають повне право контролювати її життя та карати за непокору або неправильні дії ( на власний розсуд). Невідомо як дівчинці вдалося вийти заміж. І вона встигла зрадіти тому, що нарешті зможе жити своє життя за власними правилами. Але вона помилилась. Контроль та владу над її життям взяв на себе її власний чоловік. І тепер він почав вирішувати чи поводить себе дівчинка добре, чи варта вона покарання або помилування. Звичайно, що покарання в її житті зустрічалось дуже часто. То неправильно підлогу вимила, то на роботі затрималась, то занадто багато витратила на продукти.

І якщо покарання від батьків вона сприймала як невід'ємну частину свого життя ( в кут поставили, вдарили по попі, накричали), то дії чоловіка викликали в неї страх. Він міг тижнями з нею не розмовляти, хіба що робив виключення для нотацій та наставленнь. Міг її вдарити, одного разу навіть занурив її лицем у тарілку з борщем. Використовував свою силу як міг. Дівчинка настільки стала заляканою, що боїться щось робити лишній раз. Але це її не рятує, бо за те, що нічого не робила, теж буде покарана...Лінива чи що?

Жила-була дівчинка 2...

 І її батьки теж полюбляли її карати. Але , якщо у першому випадку була лайт версія покарань, тут доходило до синців, втрати свідомості, нервових зривів , іноді до більш серйозних фізичних травм. Коли дівчинка потрапляла до лікарні, вона насолоджувалась спокоєм. Вона дивилася широко відкритими від здивування очима, як інші мами ставляться до своїх дітей. Було дуже дивно, що вони не кричали, не били, дозволяли різні шалості, були добрими та турботливими. В такі моменти дівчинка розуміла, що те що відбувається у її сім'ї - ненормально. І вона дала собі слово, що коли виросте та стане мамою,буде найтурботливішою, найдобрішою і ніколи не дозволить собі агресію у сторону власних дітей.

Так воно і є. Дівчинка дотримала свого слова. Для цього їй довелося багато працювати над собою і це іноді дуже виснажує, але вона не хоче бути схожою на власних батьків і не хоче використовувати їхні методи виховання. 

Жила-була дівчинка 3...

Батьки її дуже любили. Вони намагалися дати все, що вона хотіла. Будь яке бажання перетворювалось у реальність. Ніяких відмов, жодних покарань та на неї тон навіть ніколи не підвищували. Дівчика звикла отримувати все що хоче не докладаючи своїх зусиль. Весілля мрії, будь ласка, найкращі лікарі на пологах, віп палата, найкращий одяг для неї та її дитини, виписка з пологового будинку( напевно , ще не один рік будуть її згадувати, настільки маштабно це було). 

І тут почало відбуватися, щось дивне. З милої, чарівної феї дівчинка перетворилась на злобного троля. Батьки почали бити на сполох. Думали , що в неї післяпологова депресія. Возили в різні клініки та діагноз не підтвердився. Просто виявилось, що дівчинка не готова до виховання дитини. Вона думала, що дитина як лялька. Плогодувала, поклала спати, захотіла - побавилась, не захотіла хай лежить мовчки. А виявилось, що дитині треба приділяти всю свою увагу за потреби (дитини). Дівчинка подумала, що дитина намагається маніпулювати нею, тому вибрала таке покарання , як ігнорування. І просто не підходила коли дитина цього потребувала.

Батьки та чоловік були здивовані такій поведінці, тому було вирішено найняти цілодобову няню. Вони досі чекають коли в дівчинки прокинеться материнський інстинкт. Але дівчинці це не потрібно. Вона звикла бути найкращою і конкуренцію терпіти не збирається.

Мені здається,що ця історія закінчиться розлученням. Сподіваюсь, що в цьому випадку тато забере дитину собі.

Покарання - це елемент насильства. Це обмеження та подавлення волі.

Так, існують покарання для дітей у вигляді на заборону мультиків, заборону телефонів, заборону гуляти. Це все як елемент виховання. Але існують інші види покарання , які перетинаються з елементами насилля фізичного або психологічного. І це вже не буде чимось хорошим  та корисним для виховання дітей.

Ми завжди маємо пам'ятати , що про все можна домовитись, все можна обговорити і прийняти спільне рішення. І карати людину за неспівпадіння думок це якось дивно. Та й взагалі використовувати такий метод як покарання між дорослими людьми якось дико. Адже у кожного з нас є власна думка та власний погляд на життя і іноді просто варто пошукати компроміс. А щоб знайти компроміс треба вчитись розмовляти та слухати, чути один одного і обов'язково зважати надумку інших, особливо, якщо ви сім'я. Тоді метод покарання відпаде сам собою.

Але існують люди які отримують задоволення від того, що карають когось. І вони будуть шукати найменший привід у вашій поведінці,щоб отримати своє задоволення. З такими людьми не варто затримуватись поруч. В перший ліпший момент потрібно тікати та припиняти спілкування. Найменше в таких ситуаціях щастить дітям, бо вони не знають куди і до кого звернутися за допомогою. А ще в нас не прийнято допомагати таким дітям, бо лізти в чужу сім'ю не можна. Так побудоване наше суспільство.  Нажаль, в більшості випадків, з таких дітей виростають такі самі монстри як їхні батьки і ми таким чином потрапляємо в замкнуте коло.

 Пам'ятайте, що покарання може бути присутнім у вихованні дітей, але не у вигляді насильства. Дорослих людей за побутові дрібниці не карають. Карають людей які скоїли злочин, а не за нетакий смачний борщ ,як у мами. Будьте людяними.Ставтесь один до одного з повагою, терпінням та розумінням.