Я маю бути інакшою, а не такою як є....

Жила-була дівчинка1....

Дівчинка не була якоюсь дуже яскравою, не хапала з неба зірок.Жила собі своїм буденним, звичайним життям.І ніхто не вважав її особливою.Тай вона сама себе такою не вважала.З дитинства вона завжди чула від рідних та близьких,що вона звичайна,що не старається,що треба бути кращою.....ну хочаб як ота інакша дівчинка: " Он дивись як у неї виходить! А ти чому так не можеш?Значить погано стараєшся!"

Дівчинка і так не відрізнялася стійкістю характера,впевненістю у собі.Вона була дуже сором'язлива, трошки не контактна, тяжко їй було знайомитись з новими людьми.Але вона була дуже чуйною.Не могла пройти повз того кого ображають.Так .захистити вона і себе не могла,але вона віддавала все що могла свою підтримку, своє співчуття.Частинку себе-своєї душі.Але цього ніхто  в той час не оцінив.І всі навколо хотіли бачити в ній бійця....але ж це не її сутність! Чому вона має бути тою, ким не є насправді? Чому її не цінують  не можуть любити такою як вона є?Чому в ній ніхто так і непобачив того світла?

Жила-була івчинка2....

Вона була повною протилежністю першій дівчинці.Яскрава,весела, компанійська і як то кажуть в руках у неї все горіло.Її оточувало дуже багато людей.Всі зліталися до неї а її світло, тягнулися до її тепла.Але...Хтось знову знайшовся незадоволений.Їй казали,що не можна так відкрито ділитися своїм теплом, треба бути скромнішою, не можна бути завжди в центрі уваги.Погано виставляти себе на показ.Треба ховати своє світло і ділитися ні з ким цим світлом не можна...бо це не гарно,це не правильно...І це світло,це тепло почало згасати.

Насправді зараз у цих дівчат все добре.Кожна навчилася жити своїм життям.Кожна в собі побачила плюси.І най головніше,що кожна зрохзуміла,що вона ОСОБЛИВА.Їм для цього не знадобилися психологи.Просто кожна зустріла ту людину на своєму шляху,яка змогла побачити і оцінити те світло,яке кожна з них мала.

Ми тут всі уже достатньо дорослі,щоб зрозуміти і прийняти те,що кожна має свої особливості,свої таланти,свій характер та свої звички.І дорослі для того, щоб зробити висновки,що не можна гасити той вогонь в душі який ти маєш.А комусь треба просто трішечки допомогти,щоб той вогонь розгорівся і засвітився яскравіше.

А  ще дуже важливою є одна річ.Ніколи не порівнюйте себе з іншими.Ми всі різні в кожної свій талант, свої звички,свої принципи,своє життя.Пам'ятайте кожна з нас особлива і другої  такої ж в цьому світі  не має.

Тому коли з'являєтьс нова душа у цей світ ми маємо допогти їй знайти своє місце.Враховуючи ті помилки на яких ми виросли.І намагатися їх не повторювати.Банально,але давайте пригадаємо.Що в дитинстві, коли ви хотіли на карате вас віддали в музичну школу,або ви хотіли малювати,а вам сказали,що не має таланту і навіть шансу не дали спробувати...Це дало першу тріщину у пізнанні себе.Перша тріщина у відчутті щастя.Адже ми щасливі тоді коли робимо те, що нам подобаеться.І завжди має бути вибір спробувати або ні.Бо якщо ми ніколи не спробуємо,тоді ми не зможемо елементарно дізнатись хто Я? Що мені подобається?Від чого я можу бути щасливою?

А так би хотілося б навколо себе бачити все більше і більше щасливих людей.Не загублених.Не розчарованих.

А що вам на це каже ваша дівчинка? Може досить відкладати на потім?Може варто спробувати вхопити свій шматочок щастя? Ідопомогти свому вогнику,свому світлу трошки розгорітися.Повірте ви побачите ці зміни у своїх очах,вони стануть трішечки щасливіші...