3.

Якось перед Наврузом Саліх узяв Єжи із собою до міста, допомогти донести покупки. Потрібно було придбати пророслої пшениці для суманаку та ще різні дрібниці. І хоча день ще не перевалив за середину, перш ніж вирушити по крамницях і в караван-сарай, ефенді стомлено влігся зі знайомцями на тушак дастархану, де під неголосні звуки зурни пив чай і вів неспішні розмови.

Єжи, який залишився чекати біля входу, сів прямо в пісок і почав розглядати розвішані на мотузках смугасті килими та перехожих.

На делегацію купців він би, мабуть, і не звернув особливої уваги: чоботи із загнутими носками, широкі шальвари, фески з пензликом — усе звичне. Однак на зап’ястях декількох подорожніх Єжи помітив брояніцу — особливі чотки у вигляді браслета, такі в них у Війську Запорозькому носили православні бійці з балканських країн.

— Янні, якою мовою вони говорять?

— Сербською.

— Християни! Тк знаєш сербську?!

— Я знаю все... Зокрема й мови птахів, звірів і вогню...

— Допоможеш перекласти?

— Та будь ласка...

З’ясувалося, що купці поверталися з Пловдива в Белград, і Єжи довелося збрехати їм, що він був у цьому місті в дитинстві.

Один із торговців, який представився Мілорадом, здивувався чистій сербській вимові молодого чоловіка. А дізнавшись, що той вільно розмовляє польською, малоросійською, угорською, турецькою та німецькою, був у захваті й повідомив, що саме такий поліглот йому й потрібен.

Дорослий племінник Мілорада з ентузіазмом розповідав Єжи, як сильно змінився Белград. Звичайно, під османами місто прийняло більш східні риси, зате й надбало безліч ремісничих майстерень і нових ринків, куди привозять товари з Дубровника, Венеції, Греції та Австрії, і налічує вже майже сто тисяч жителів.

А в цей час його дядько Мілорад вів торг з бородатим Саліхом. І сторгувався!

За годину Єжи був вільною людиною, якій запропонували хороші умови найму, але тільки після того, як він окупить вкладені в нього кошти.

За тиждень козак опинився в Белграді.

***

— Янні, він — людина!

— Саме так, мамо! Він — людина. Він інший! Він цікавий!

— Ти поводишся, як якась пері!

— Тк сама просила довести...

— Мені ти вже все довела! Рік минув. Ти впоралася без енергії роду. Повертайся і займися своєю справою!

— Ні, мамо! Я залишуся з ним.

— А його ти запитала?

Тут Янні зніяковіла, замовкла, а потім зникла та з шаленою швидкістю помчала над планетою, пробуджуючи дрібні вулкани й викликаючи полярні сяйва.

Єжи вона не запитала. Тому що бачила, що на його одязі з’являється все більше голок і шпильок і він усе частіше п’є свою кляту каву.

Але ж вона джинірі! А він — усього лише людина! Як він може її цуратися?!

***

— Ні, Янеку, — говорив Єжи ввечері, — стріляти я не розучився. І навіть шаблею помахати можу. Тле тільки це вже не моє життя.

— Ну розкажи тоді, яке твоє? — Янек був однозначно розчарований і навіть трошки злий. — Як узагалі ти потрапив до Відня?

І Єжи розповів.

Могутність Османської імперії росла, а разом із нею розвивалася і філія Східної торгової компанії в Белграді. Єжи все частіше виконував роботу не стільки перекладача, скільки асистента. Йому сподобалося торгувати. Тепер, коли він уже нікому нічого не був винен і йому вдалося навіть накопичити трохи власних коштів, він не бачив ніякого сенсу в поверненні на війну. Підперезані кушаком довгі каптани із широкими рукавами подобалися йому більше, ніж жупани, а фес став звичніше, ніж каптур.

Якось у своїх секретних справах у Белграді опинився сам папський нунцій. Дізнавшись у розмові про службу Єжи у Війську Запорозькому, неголосно повідомив, що до Кракова напливають усе нові й нові козаки, і їх швидко висилають до королівського обозу, оскільки це найкраща піхота, яку тільки можна виставити проти турків.

Єжи, безумовно, порадів, що його соратників так високо цінують, але ні найменшого бажання приєднатися в нього не виникло. Навпаки, блукала в голові думка вирушити в інший бік — до Відня, який під час однієї з подорожей вразив його своїми широкими імперськими вулицями, доладністю і розмахом.

П’ять років тому Єжи так і зробив. Приїхав спочатку в Леопольдштадт, обтерся трохи, з’ясував що до чого, а потім перебрався в Metropolis civitas Viennensium і відкрив тут власну торгову компанію.

***

— Янні, — Єжи стомлено потер долонями очі.

Цікаво, що він уже давно навчився розмовляти з джинірі без слів, а ось жестикуляція залишалася, немов він розмовляв із кимось наживо.

— Якщо ти ще раз спробуєш перехопити розмову, коли поруч буде фрау Мейер, я плюну на все, поїду в Київську Лавру, і тебе там виженуть, як паршивого дрібного біса. Чуєш? Ну чому ти мовчиш?