2.

Теоретично не мало значення, у кого вселятися, але Янні не могла без ритуалів. Мама сварилася, пояснювала, що це безглуздя і забобони, що в їхньому племені маликів досить магії без усіляких додаткових операцій, але раціональні бесіди не допомагали. Наприклад, якщо Янні зранку, висунувши руку з гнізда, не могла зловити в небі блискавку та втопити її в морі, вона боялася навіть вийти в простір, не те щоб над кимось там верховодити. У результаті до вечора все закінчувалося роздертими у вогонь руками й палаючими клаптями на голові.

Орієнтуючись на відчуття, Янні наблизилася до великого поселення і в одну мить опинилася біля скупчення яничар, які в чаду й метушні лаялися про щось на кухні. Запах жиру, м’яса, часнику, коржів. Краса.

— Один, два, три... — почала рахувати юна малика по головах, одночасно автоматично перевіряючи, чи знаходиться істота в стані дхайфу. Їй потрібен був тринадцятий. — ...Одинадцять, дванадцять.

У кухні не вистачило людей. Від розпачу Янні видихнула так, що баранина на сковороді спалахнула й моментально згоріла, а денеркебаб з одного боку закоптився. Зробивши крок крізь стіну, Янні завмерла. Ось він, тринадцятий. Спить. Саме те, що потрібно! Юний, голений. Не дуже гарний, проте й не надто спітнілий, як інші в цьому будинку. У ньому вона оселиться на найближчий рік!

Янні заплющила очі та ввійшла.

— Меркаба ілк інсан вукудум, — прошепотіла вона, розмістившись усередині.

Людська істота різко сіпнулася і розплющила очі.

— Це хто тут?! — хрипким шепотом запитав чоловік.

Він же не турок, раптом зрозуміла Янні. Гірше! Він навіть не мусульманин... О, Аллах всемогутній! Що вона накоїла?

***

Єжи прокинувся від короткого неспокійного сну через якесь дивне, пронизливе відчуття. Немов на нього впала солом’яна стіна. У напівтемряві кімнатки не було видно нічого незвичайного. Правда, у повітрі відчувалися легкі квіткові пахощі, невластиві цьому пропахлому гарячим маслом будинку, але й тільки.

— Хто тут? — Єжи затряс головою. В останні миті перед пробудженням йому привидівся жіночий голос, хоча жінок тут точно бути не могло.

— Це я!

Єжи підскочив на лавці, звично схопився за бік, де мала висіти зброя, але зараз було пусто, і скривився від досади. Здавалося, що голос пролунав одразу в усьому черепі та в кожному зубі.

-Хто-я?!

Тіло було злякане — це добре. Адже через страх дуже просто взяти в руки всі нитки й почати керувати.

— Я — Янні! Джинірі.

— Джині... Е-е-е. Ти говориш по-нашому?! — раптово осінило Єжи.

— Я можу говорити будь-якою мовою.

— Ага, — погодився козак, а потім раптом зрозумів, що все. Журавлі відлетіли. Він усе чекав, чекав, коли ж його накриє після всіх подій, після того, як він потрапив у полон і тепер працює на своїх ворогів. Але совість мовчала, душа не боліла й навіть рана між ребрами майже затягнулася. І ось дочекався. Журавлі відлетіли. Так його дід казав про всіх юродивих з убогим мозком. Красиво.

Янні відчула, що втрачає зв’язок. Ця людина, звичайно, боялася. Але не її, а чогось поза себе.

Раптом відчинилися двері.

— Що ти тут бурмочеш? — у голосі бородатого Саліха не було невдоволення, хоч і звучав він гучно. — Вставай! Іди за дровами!

-Так, ефенді!

Не встиг Єжи зробити крок у двір, як голос у голові знову ожив.

— Так ти — раб?!

Козаку здалося, що він почув істеричні нотки.

— Де ти?

— Я всередині тебе!

Точно! Єжи зрозумів. Одержимість! Ось як це називається! У нього вселилися біси! Або, щонайменше, один біс. Бісиця. Потрібен батюшка. Але де в цій бусурманській країні його знайдеш?

Єжи гарячково поліз за комір, дістав натільний хрестик, поцілував його й приклав до чола.

— Ай! — зойкнула Янні. — Ти що робиш?! Пече!

— А-а-а! — зрадів козак. — Не подобається хрест православний?!

— Та до чого тут хрест?! Ми метал... — і джинірі тут же подумки закувала себе в тисячі ланцюгів, тому що ледь не видала важливу таємницю джинів про те, що вони терпіти не можуть залізо, срібло, мідь та інше — блискуче, холодне й тверде.

— Що ви — метал?

— Так ти — раб?! — малика вирішила повернутися до попередньої теми.

-А ти?!

— Я — джинірі! Я вільна піти, коли забажаю!

— Так забажай прямо зараз! Іди з мене! Іди, демоне!

— Я... — Янні раптом зрозуміла, що чоловік її підловив. Ні, вона, звичайно, може піти. Але не може... — Не вказуй, що мені робити, тіло!

— Вийди! Вийди! Вийди!

Людина почала читати якусь молитву, і Янні відчула, як хитко стало всередині. Вона немовби чіплялася за повітря.

— Де дрова?! — тепер уже Саліх був справді злим.