Розділ 4. Мистецтво ілюзії

1 рік тому

Деякі люди вміють дратувати самим фактом свого існування. Вероніка якраз належала до таких. Гарна блондинка, яка вміла ефектно себе подати, одразу мені сподобалася. Наш роман розвивався стрімко. Я налаштовувався на довгу облогу, але фортеця впала майже відразу. Ось тоді й варто було замислитися, але якось було не до того.

Ні, спочатку все йшло добре. Але потім це щеняче обожнювання в її очах, це звертання з придихом: «Максюша», це сюсюкання — усе це почало мене бісити. Довелося попрощатися. Я не любитель жорстких розривів, але тут інакше просто не вийшло б. Не скажу, що мені було приємно дивитися, як вона плаче. У якийсь момент я навіть відчув себе покидьком. На щастя, швидко відпустило.

Можливо, якби Вероніка повелася якось інакше, наприклад, влаштувала скандал, я б навіть зробив крок до примирення. Але вона мене лише розлютила якоюсь своєю безпорадністю, чи як це ще назвати. У підсумку я наговорив їй різного. А потім пішов, гучно грюкнувши дверима. І лише на вулиці зрозумів, що нема куди йти.

Сам не знаю, як я до такого докотився, але власним житлом так і не обзавівся. Хоча гроші були. Навіть після тієї сумнівної історії. Навіть після того, як я вклав гроші, отримані від продажу батькового бізнесу, у розвиток каналу.

Ті, хто вміє розважати публіку, можуть розраховувати на вдячність. Скажу без зайвої скромності — я її заслужив. І сьогодні канал приносив стабільний дохід. Так, і я отримував гонорари за виступи в клубах і на корпоративних вечірках. Плюс ще якісь гроші за продаж сувенірів та ігрових наборів під нашою торговою маркою — ще одна ідея Марго, вона займалася монетизацією. А мене все це ніколи не цікавило. Звісно, лише за занудства й педантичності Марго можна було вникати в усі ці схеми та подробиці. За це їй щира подяка.

Але мені для виступів потрібне натхнення. А воно просто несумісне з усією цією бухгалтерією. Так і розподілилися ролі в нашому тріо. Марго займається фінансами й організаційною роботою. Андрій продумує технічний бік, іноді залучаючи до цього Романа (дивний тип наш оператор — мовчазний, ніколи не знаєш, про що він думає). А я — просто маг. Та сама людина, яка буквально творить магію на очах здивованої публіки. Той, хто не боїться ризикувати. Кого не лякають міські джунглі й те, що ховається під ними.

У юності фокуси допомагали мені почуватися впевненіше. Знаю, звучить тупо. І ви мені не повірите. Але я й справді почувався жалюгідним невдахою. Спочатку я й у школі не був популярним. Депресивний лох — не більше того.

У дитинстві, після смерті матері, мені здавалося, що я нікому не потрібен, що ніхто мене не любитиме. Фокуси привертали до мене увагу, у багатьох викликали захват. Я відчував якщо не любов, то симпатію, і спочатку мені цього вистачало.

З віком мені захотілося більшого. Набагато більшого. І ось останні пів року я жив у Вероніки, до цього була Аня, до неї — Олена… Чи Олена була до Олі? Чорт, не пам’ятаю. Якось незручно виходить. Але ось і відповідь на питання, чому ж я так і не обзавівся власним житлом. Ні, звісно, були й інші причини. Необхідність наймати людину, яка підтримуватиме порядок. Необхідність самому займатися побутовими питаннями. Я навіть машину не купую, намагаюся обходитися таксі. Іноді Роман виконує роль мого водія, іноді — Марго.

Але що придумати зараз? Прийду сьогодні до Андрія — і він почне читати нотації. Йому мене не зрозуміти. Я взагалі не впевнений, що в нього колись були стосунки. З жінкою, я маю на увазі. Можна було б припустити, що Андрій — гей, але я бачив, як він дивиться на Марго…

О, а це якраз хороша ідея — піти до Марго. Вона точно не заперечуватиме, якщо я якийсь час у неї поживу. Свята людина. Занудна свята. Гм, а це я непогано придумав — звучить як назва для фільму.

Ну, звісно, з часом доведеться подумати про власне житло. Гроші не проблема. А що проблема? Те барахло, яке залишилося у Вероніки. Чорт, я навіть частину реквізиту там тримав. Ну нічого, відправлю за ним Романа.

У рюкзаку в мене — лише карти. Але не просто карти, а моя улюблена колода, з якої все й почалося. Ці карти стали моїм талісманом. Скільки часу я провів за тренуваннями, відточуючи кожен рух? Важко сказати. Напевно, саме через них Андрію й спала на думку ідея з власним шоу.

Йому часто доводилося бути моїм напарником, коли я тренувався. Якось він запитав мене:

— Як у тебе виходить вгадувати карту, яку я загадав? Ну, не завжди, але дуже часто?

— Просто я — хороший психолог, — скромно відповів я.

І майже не збрехав. У таких фокусах усе тримається на навіюванні. Людину можна схилити до вибору певної карти. Найдосвідченіші фокусники роблять це вербально — словами. Але найчастіше потрібно просто зробити так, щоб якась карта чимось фізично відрізнялася від інших. Зовсім трохи, ледь помітно. Людина затримає на ній погляд — мимоволі. Навіть не замислюючись. А все інше — справа техніки.

І ось зараз я знову проведу фокус із навіюванням. Тільки вже з Марго. Б’юся об заклад, із цією святенницею в нас усе вийде.