Вечеря з вампіром | Чого забажає володар?

Через пару днів граф Дем’ян покликав Розабеллу на вечерю. Седрік підібрав дівчині наряд,а саме чорну пишну сукню,вишиту паєтками і високі підбори, волосся злегка закололи,зачіска стала нагадувати позаминуле століття.

Коли Розі увійшла у вітальню, то здивувалась,спочатку столу,який ломився від їжі на ньому,а потім вже Дем’яну, що підстригся, до того ж сьогодні його очі звичайного блакитного кольору,а це означає,що він у приємному гуморі!

- Доброго вечора,я допоможу тобі,- вампір хотів посунути стілець для дівчини,але та в останню секунду схопила його і сіла раніше.

- Узагалі-то це не виховано, - підкреслив граф і сів на своє місце навпроти.

На стоіл була таця із запеченим кабанчиком, нарізка якогось м’яса,салати і фрукти,також у фужерах є якась червона рідина,Розабелла подумала,що це вино.

- Ти змінив свій стиль? Це через те,що я сказала? – насміхнулась дівчина.

- Кхм, ні, ти тут ні до чого,- відповів вампір,- і як ти смієш кликати мене на «ти»?

- Але ж ти до мене так звертаєшся,чому я не маю цього права? – запитала Розабелла, дівчина розпустила волосся.- Не люблю,коли щось у волоссі, - пояснила  Розі на здивований погляд графа.

- Ясно, пригощайся їжею,- запросив до столу хазяїн дому.

Розабелла взяла в руки келих вина,надпивши його,юнка закашлялась:

-  Що в ньому?

-  Це кров, - відповів вампір.

-  Що?!  Я випила кров людини?

- Ні,це кров барана.

- А ти не задумувався,що людям не подобаються такі напої? – юнка відставила від себе келих.

Граф випив все залпом.

- Не знаю,мені подобається,- промовив він.

- Ти мене вражаєш, а, і до чого тут ці свічки? – Розі встала і взяла ложку в руки, юнка хотіла потушити нею вогонь.

Але вампір перемістився і зупинив її.

- Це вже занадто, - трішки на нервах видав Дем’ян, його очі почервоніли.

- Емм, - юнка випустила з руки ложку і вона впала на підлогу, в кімнаті почувся дзенькіт.

Граф прихилив дівчину ближче до себе і вп’явся їй в губи, клики вампіра подряпали ніжні вуста юнки і тому на них виступила кров,яку вампір злизав язиком.

На щоках Розабелли виступив рум’янець, у кімнаті стало жарко. Дем’ян  відсторонився від дівчини,утерши кров на своїх губах рукавом піджака. Розі скоріше покинула цю кімнату і направилась до себе в підвал.

Розабелла перевдягнулась  у чорну кофту і кожанку,а також джинси, юнка відпочивала на ліжку.  З її думок не виходив граф Дем’ян, нащо він поцілував її, цей жест вампіра злякав дівчину. Розі весь час прокручувала момент з поцілунком у себе в голові. Не витримавши, вона заснула.

Лише увечері хтось постукав. Не дочекавшись відповіді, хлопець увійшов усередину.

Розабелла нарешті  розплющила очі,перед собою вона побачила  Дем’яна,який сидів на ліжку і споглядав на неї.

- Що ти тут робиш?! – запитала блондинка,обурившись.

- Я стукав,але ти не відповідала.

- Що треба? – Розі злилась на вампіра.

- Ти переїдеш звідси, - сказав граф, - і не злись,я відчуваю твою енергію.

- До сьогодні не відчував,- пхикнула юнка, піднявшись в сидячу позу на ліжку.

- Коли скуштував твою кров…

- Гаразд,не будемо про це,- зупинила його Розабелла,щоб не розчервонітися,- чому я повинна переїжджати? Мені і тут добре.

- Я так хочу, - сказав вампір.

Його вираз обличчя був таким холодним.

- Але ж я хочу залишитись, я не буду підкорюватись тобі,тому що…

Юнка кинула погляд на Дем’яна, очі вампіра почервоніли і вираз став роздратованим,через секунду блондинка побачила оскал брюнета, здавалось,що він ось-ось кинеться на неї.

**Що таке? Чому він злиться через такі дрібниці?** - злякалась Розі.

- Гаразд,я переїду… До Алістера,-  після паузи видала дівчина.

- Ти переїдеш туди,куди скажу я,- після цих слів Дем’ян перемістився з підвалу.

Наступного дня прийшов Седрік,який зібрав речі юнки і допоміг підняти їх на другий поверх.

- А де буде моя кімната? – запитала з цікавістю Розі.

- Біля покоїв графа Дем’яна,- відповів дворецький.

Кімната графа знаходиться за великими різьбленими дверима, поруч на стіні висить портрет  Дем’яна в повний зріст.

** Видно, володар тут дуже любить  себе.**-  подумала Розабелла і увійшла у свою нову кімнату.

Нова спальня юнки виявилась не гіршою за минулу, Велике ліжко біля вікна з білою постіллю, поруч стіл зі столом,на якому є лампа,також шафа,але вже порожня, Розі перевіряла. Зате на стелі висить така гарна золота люстра.

- Немов потрапила в минуле, - сказала вголос дівчина.

Незабаром юнку вирішив навідати Алістер,він приніс дівчині квіти – соняшники. Розабелла сиділа на ліжку, хлопець присів на стілець і сказав:

- Ти тут вже освоїлась? Бачу,що граф зробив з тебе іграшку.

- Тобто? – не розуміла блондинка.

- Це ще тільки початок, дивись,щоб не вкусив тебе,а то смерть або станеш вампіршою.

- Але я не хоч ні того,ні того…

- Тут я вже нічим не допоможу,видно,ти сподобалась володарю,того він і поселив тебе поруч біля себе.