Через пару днів граф Дем’ян покликав Розабеллу на вечерю. Седрік підібрав дівчині наряд,а саме чорну пишну сукню,вишиту паєтками і високі підбори, волосся злегка закололи,зачіска стала нагадувати позаминуле століття.
Коли Розі увійшла у вітальню, то здивувалась,спочатку столу,який ломився від їжі на ньому,а потім вже Дем’яну, що підстригся, до того ж сьогодні його очі звичайного блакитного кольору,а це означає,що він у приємному гуморі!
- Доброго вечора,я допоможу тобі,- вампір хотів посунути стілець для дівчини,але та в останню секунду схопила його і сіла раніше.
- Узагалі-то це не виховано, - підкреслив граф і сів на своє місце навпроти.
На стоіл була таця із запеченим кабанчиком, нарізка якогось м’яса,салати і фрукти,також у фужерах є якась червона рідина,Розабелла подумала,що це вино.
- Ти змінив свій стиль? Це через те,що я сказала? – насміхнулась дівчина.
- Кхм, ні, ти тут ні до чого,- відповів вампір,- і як ти смієш кликати мене на «ти»?
- Але ж ти до мене так звертаєшся,чому я не маю цього права? – запитала Розабелла, дівчина розпустила волосся.- Не люблю,коли щось у волоссі, - пояснила Розі на здивований погляд графа.
- Ясно, пригощайся їжею,- запросив до столу хазяїн дому.
Розабелла взяла в руки келих вина,надпивши його,юнка закашлялась:
- Що в ньому?
- Це кров, - відповів вампір.
- Що?! Я випила кров людини?
- Ні,це кров барана.
- А ти не задумувався,що людям не подобаються такі напої? – юнка відставила від себе келих.
Граф випив все залпом.
- Не знаю,мені подобається,- промовив він.
- Ти мене вражаєш, а, і до чого тут ці свічки? – Розі встала і взяла ложку в руки, юнка хотіла потушити нею вогонь.
Але вампір перемістився і зупинив її.
- Це вже занадто, - трішки на нервах видав Дем’ян, його очі почервоніли.
- Емм, - юнка випустила з руки ложку і вона впала на підлогу, в кімнаті почувся дзенькіт.
Граф прихилив дівчину ближче до себе і вп’явся їй в губи, клики вампіра подряпали ніжні вуста юнки і тому на них виступила кров,яку вампір злизав язиком.
На щоках Розабелли виступив рум’янець, у кімнаті стало жарко. Дем’ян відсторонився від дівчини,утерши кров на своїх губах рукавом піджака. Розі скоріше покинула цю кімнату і направилась до себе в підвал.
Розабелла перевдягнулась у чорну кофту і кожанку,а також джинси, юнка відпочивала на ліжку. З її думок не виходив граф Дем’ян, нащо він поцілував її, цей жест вампіра злякав дівчину. Розі весь час прокручувала момент з поцілунком у себе в голові. Не витримавши, вона заснула.
Лише увечері хтось постукав. Не дочекавшись відповіді, хлопець увійшов усередину.
Розабелла нарешті розплющила очі,перед собою вона побачила Дем’яна,який сидів на ліжку і споглядав на неї.
- Що ти тут робиш?! – запитала блондинка,обурившись.
- Я стукав,але ти не відповідала.
- Що треба? – Розі злилась на вампіра.
- Ти переїдеш звідси, - сказав граф, - і не злись,я відчуваю твою енергію.
- До сьогодні не відчував,- пхикнула юнка, піднявшись в сидячу позу на ліжку.
- Коли скуштував твою кров…
- Гаразд,не будемо про це,- зупинила його Розабелла,щоб не розчервонітися,- чому я повинна переїжджати? Мені і тут добре.
- Я так хочу, - сказав вампір.
Його вираз обличчя був таким холодним.
- Але ж я хочу залишитись, я не буду підкорюватись тобі,тому що…
Юнка кинула погляд на Дем’яна, очі вампіра почервоніли і вираз став роздратованим,через секунду блондинка побачила оскал брюнета, здавалось,що він ось-ось кинеться на неї.
**Що таке? Чому він злиться через такі дрібниці?** - злякалась Розі.
- Гаразд,я переїду… До Алістера,- після паузи видала дівчина.
- Ти переїдеш туди,куди скажу я,- після цих слів Дем’ян перемістився з підвалу.
Наступного дня прийшов Седрік,який зібрав речі юнки і допоміг підняти їх на другий поверх.
- А де буде моя кімната? – запитала з цікавістю Розі.
- Біля покоїв графа Дем’яна,- відповів дворецький.
Кімната графа знаходиться за великими різьбленими дверима, поруч на стіні висить портрет Дем’яна в повний зріст.
** Видно, володар тут дуже любить себе.**- подумала Розабелла і увійшла у свою нову кімнату.
Нова спальня юнки виявилась не гіршою за минулу, Велике ліжко біля вікна з білою постіллю, поруч стіл зі столом,на якому є лампа,також шафа,але вже порожня, Розі перевіряла. Зате на стелі висить така гарна золота люстра.
- Немов потрапила в минуле, - сказала вголос дівчина.
Незабаром юнку вирішив навідати Алістер,він приніс дівчині квіти – соняшники. Розабелла сиділа на ліжку, хлопець присів на стілець і сказав:
- Ти тут вже освоїлась? Бачу,що граф зробив з тебе іграшку.
- Тобто? – не розуміла блондинка.
- Це ще тільки початок, дивись,щоб не вкусив тебе,а то смерть або станеш вампіршою.
- Але я не хоч ні того,ні того…
- Тут я вже нічим не допоможу,видно,ти сподобалась володарю,того він і поселив тебе поруч біля себе.