1

Я уявити не могла, вона відправляє мене саму, до Великої Британії. 
САМУ, в сам Лондон. В місце про яке я тільки мріяти могла. 
Вона мене кидає, ТА ЦЕ ЗРАДА

— Мама я не полечу туда без тебе ! 
— Лія, ти прекрасно розумієш шо в мене зараз великі проблеми з грошима. Я не можу залишити тебе в Україні з собою. Ти нічого собі не зможеш дозволити, я ж навіть не зможу тобі дати гроші на книги. 
— Та нехай, я піду на роботу, влаштуюся офіціанткою в кафе. Я допоможу тобі, но я не хочу летіти в Лондон до тьоті Джуді і вуйка Алекса. 

Я ж буду сама, нікого й нічого не знаю…

— Ти найдеш собі друзів. В них є чудовий син Касіан…— не встигла вона договорити як я перебила маму. 
— Та чорт з вами! Я не зможу там без тебе — в мене полились сльози. 
— Я вже всьо вирішила, вилітаєш о 18:30. Йди збирай речі.

Я була занадто розлючена, я не хотіла летіти туда. Та, я не спорю, там набагато більше можливостей чим в Україні, та без мами все рухне. 
Змирившись з думками я пішла збирати валізи. Спакувала речі я зі сльозами на очах. Я була готова жити життям без мами, але то занадто рано, мені всього 17 років , я планувала поступати в Україні на журналіста, але тепер мені прийдеться поступати в ВБ…

— Доцю таксі прибуло!

Я вийшла з кімнати заплакана, ну не хотілося мені кидати її тут одну, не могла я так. 
— Ну чого ти — в її словах було багато жалості, і здавалось ніби вона зара тоже заплаче. — Я чудово розумію що ти не хочеш залишати мене одну, але так насправді буде краще. 
— Я розумію — я була занадто кисла аби сказати щось інше крім я розумію. 
Чим блище я підходила до дверей, ти більше розбивалося моє серце , було дуже боляче.