Жертва

О-о-о-о…як гірко, як болісно було пережити кілька годин розлуки! Кілька годин липкої задушливої ночі, сповненої мрій про доторк…про швидкий погляд…про запах Її тіла…

Художник встав з покрученої, просякнутої потом постілі. Нетвердою ходою рушив до барної шафи.

Шлях пролягав крізь простору залу, яку він гордо нарік «студією». В центрі кімнати стояв мольберт з незавершеним портретом: смарагд очей, полум’я локонів, криваве вино на вустах.

Навколо, підлогою, були розкидані фарби, пензлі, забуті модні журнали, кальян… Художник ніколи не приділяв особливої уваги творчому безладу, що панував в квартирі. Навіть не пам’ятав, які саме книги заповнюють антикварні полиці бібліотеки.

Виснаження й голод туманили розум. Жага і сум заволоділи єством, і знову кликали до вулиці, до будинку, до вікон, де була Вона… Побачити Її! Перекинутися бодай словом. Запросити провести разом час, в сліпій надії, що Вона не розсміється і не пройде повз з холодною презирливою усмішкою…

Художник познайомився із Нею місяць тому на андерграундній тусовці. Всі були вже трошки п’яні і «вмазані». Розмови й розваги набували все більш відвертого відтінку, і всі були щасливі в загальній атмосфері гедонізму.

Вона сиділа за столиком одна, відлякуючи в своїй довершеності чоловіків і викликаючи ненависть у жінок.

– Привіт! – підкотив Художник тоді, хмільний і стильний. Вона пропалила його поглядом, взяла за руку і повела танцювати. Шалений калейдоскоп закрутився виром розбещеності й насолоди і вщухнув лише на сірому світанку. Коли Вона, в зневажливій мовчанці, покинула його постіль, Художник запитав:

– Як тебе звати?

Лише всміхнулася у відповідь.

З тих пір Художник постійно шукав нової близькості. Мов вірний пес ночував під Її дверима. Був ладен вилизувати Її автівку. Засипав трояндами та подарунками. Одержимість Нею переросла у манію.

Іноді Вона була із ним поблажливою. Гралася з Ним і дарувала своє тіло. Іноді, була жорстокою і лише дражнила спокусою.

Але сьогодні… Він відчував!.. Сьогодні… настав особливий день, коли все вирішиться між ними, і буде це…

Плин хаотичних думок знітився, перервався. На залишках свідомості, Художник підібрав з підлоги більш-менш пристойний одяг. Зібрався. Віддався поклику, що вів його до Неї.

Вона випурхнула з під’їзду, мов пташка з клітки. Легка, яскрава, вільна. Стрибнула за кермо червоного спорт-кару і, з вереском покришок, погнала в місто.

Ігноруючи світлофори й правила руху, колесила вулицями, від одної крамниці до іншої. Художник кидав свою автівку у небезпечні піруети, аби Її не загубити. Дивуючись, споглядав, як Вона купляє тельбухи на ринку, садові ножиці у лавці та шовкову сукню у дорогому бутіку.

Нарешті, в надвечірніх сутінках, червоний спорт-кар помчав за місто.

Порожня дорога привела їх до закинутого напівзруйнованого театру. У світлі місяця, що тільки виплив з-за дерев, Вона вийшла з авто і рушила до підвалу. Жодного разу не глянувши на Художника.

Він потягся слідом. В один момент запнувся, слабкий і розгублений. Неслухняними ногами повернувся до своєї машини. За п’ять хвилин вже знову біг за нею.

Широкі сходи привели до залізних дверей, за якими мерехтіло світло тисячі свічок й лунали голоси.

– Ти майже запізнилася. І прийшла з порожніми руками.

Її голос відповів:

– Мої жертви завжди приходять вчасно!

Присутні обернулися на звук його кроків. Їх було п’ятеро. П’ятеро огидних потворних відьом, вбраних в чорні шовкові балахони. І серед них – Вона. Стоячи серед рівних, вдивлялася в покірну тварину, в яку перетворила розбещеного Художника чаклунська пристрасть. В його змінену ходу, розправлені плечі, у вираз обличчя. І очі Її сповнилися жахом, який вирвався криком:

– Стережіться сестри! Це не Він!

– Точно, – погодився чужим низьким голосом. Легким рухом закинув у підвал гранату й натиснув плечем на двері. Громихнуло. Шок передався крізь метал, штовхнув, ледь не збив з ніг. Мисливець заглянув всередину. Потвори ще слабко ворушилися в диму. В його руках з’явилися пістолет й обсидіановий ніж.

Мисливець склав зброю назад до багажника своєї автівки. Повернувся додому. Нарешті скинув з себе кричущі непрактичні шмотки і змив під душем бруд й апаптію. Роздивився себе в дзеркалі. За кілька місяців «відсутності», його альтер-его встигло запустити фізичний стан тіла. І здорово захламити квартиру. Пройшовши повз портрет, Мисливець здивовано гмикнув.

Принаймні, Художник не додумався позбутися бібліотеки. З довгих полиць звично визирали томи по біполярному розладу, дисоціативному розладу особистості, впереміш з описами відьомських ритуалів, трактатами з чорної магії та хроніками святої інквізиції.

Мисливець рушив на кухню – втамувати звірячий голод. А потім, слід було б зайнятися пошуками та вивченням нової жертви.

Кінець.