З часом,я зрозуміла,що з цим нічого не поробиш.Я на грані згубити своє життя.
Світ став сірим, їжачок,який сидить в області грудей,і плакати вже не хочеться,просто ком,який поглинає в себе всю цінність життя.
На роботі нічого не виходить,моє хобі,в режимі офлайн.
Це крах.
Життя в режимі очікування.На кращий час.
Робиш все автоматизовано.Так ,це вигорання!
З ним я борюся вже деяких час.
Начебто все і налагоджується,ось і з хлопцем хорошим познайомилась,а нє , здалося.
І так вже рік..
Купа прочитаних книжок,по психології, і ось,я начебто в порядку.Попустило.Особливо,після прочитання книги Михайла Лабковського!
Питається, що мене навчила ця ситуація?
Я подорослішала,вже немає тої маленької наївної дівчинки, її я закрила десь глибоко,стала бути стриманішою,обережнішою в словах, тим більше в почуттях.
І що головне,я почала робити? Це з холодним розсудом оцінювати відношення хлопців до себе.Так ,стала бачити іх наскрізь,це міміка,слова, маніпуляції.
І впевнено можу сказати,що більшість хлопців заради інтиму з дівчиною,згодні на підступні манипуляції.Слова :"Я в тебе закохався"- мене вже не беруть". Пусті слова,які не несуть ніякого змісту.
По крайній мірі,я так вважаю .
А й правда, нащо витрачати час,на людину,якій ти не в пріоритеті?Повір, кожному своє. Нащо ускладнювати собі і без того тяжке життя...
Відредаговано: 20.03.2026