Розділ 2

Цікаві вихідні розпочалися з того, що його Форд Мустанг прекрасно летів трасою, розсікаючи гаряче повітря і обганяючи всі попутні автомобілі. Доки на горизонті не замаячив знак «N 7км». На цьому повороті закінчувалася цивілізація, а разом з нею і асфальтове покриття дороги. Розуміючи, що далі авто не проїде, чоловікові довелося залишити його на стоянці біля готельно-ресторанного комплексу, що знаходився поблизу.

- Далі пішки? – запитала Маріанна, готова до такої прогулянки, бо часто так робила. Особливо коли ґрунтову дорогу розмивало дощами і до села не їхала жодна техніка.

- Можна, - погодився Олесь, сприймаючи цю пропозицію як виклик.

Чоловік взяв свою валізу, Маріанна ж тим часом закинула на плечі свій рюкзачок. Це не пройшло повз увагу «нареченого», який тієї ж миті забрав її рюкзак і почепив собі на спину:

- Не гоже, щоб жінка важке носила при чоловікові, - відповів на її питальний погляд. Маріанна знизала плечами, мовляв, як хочеш, і вони попрямували у напрямку села. Дорога пролягала через мальовничі поля і фруктові насадження, саме все буяло яскравою зеленню і звучало піснями пташок. Це вже наприкінці літа все втрачає свою яскравість, пожухнувши під пекучим сонячним промінням, а зараз тільки перший місяць, тож яскравість барв неабияк тішила око.

- То ким ти працюєш? – запитав жених, - Ти ж працюєш в бізнес-центрі?

- Я – менеджер з чистоти, - жартувала Маріанна, намагаючись прогнати нервове напруження, - По простому – прибиральниця. Раніше я працювала на ринку продавчинею, на зимові місяці шукала роботу в магазинах. А минулої осені Олесь, тобто ти, запропонував мені тимчасово влаштуватися прибиральницею до бізнес-центру. Та так там і лишилася, а що і тепло взимку, і під кондиціонером влітку. Та й зарплатня не менша, ніж я на ринку отримувала. 

- А за фахом ти хто? Ти ж навчалась десь? – продовжував знайомитись наречений, випитуючи подробиці життя Маріанни.

- За фахом я мала б бути юристом, але навчання не закінчила… - сумно підвела підсумки дівчина.

- Так погано вчилася? – підколював її чоловік.

- Ні, ти що, - обурилася дівчина, - Вчилася я добре. Але навчання було платним, а з грошима біда. Та й не бачила я себе в майбутньому юристом. Просто в той час, коли я закінчувала школу, всі вступали до вишів, що нібито гарантувало їм гарну роботу. От і мене прилаштували на юридичний факультет. Але, не склалося… Тільки ти це… не проговорися моїм батькам, бо вони не знають, що я покинула навчання. Думають, що диплом в мене є і я працюю за фахом.

Чоловік питально підняв одну брову.

- Ти не подумай, я не брехала спеціально. Просто вони були в місті восени, якраз в той день, коли я проходила співбесіду в бізнес-центрі. Причепурилася, така вся ділова. От ми й зустрілися випадково. На їхнє питання, що я тут роблю, відповіла, що сьогодні влаштувалася на роботу. Решту вони самі додумали і дуже зраділи. А мені не хотілося їх засмучувати, то я й не стала переконувати їх в протилежному.

Так за розмовами пролетіло непомітно майже дві години, вже виднілися перші хати в селі.

- Добрий вечір, діду Панасе, - привіталася Маріанна, а її жених ледве стримав сміх, пригадавши як вона перераховувала кандидатів у женихи. Дід Панас був таким собі сучасним сільським дідом, з трохи пожовклими від тютюну сивими вусами і в солом’яному капелюсі.

- Жениха ведеш, Маріанно? – це був улюблений жарт в селі, де тридцятирічна незаміжня дівчина вважалася вже старою дівою, яка була ладна вийти аби за кого.

У відповідь Маріанна мило всміхнулася і пограла бровами. Нехай собі самі додумають, це ж їхня улюблена розвага.

Зустріли дорогих гостей повним столом частувань: від холодних закусок і гарячих страв до смачних пирогів з ягодами і ароматного узвару. Олена Вікторівна бігала лебедиком, аби догодити майбутньому зятеві. І того з’їж, і цього скуштуй, а такого ти точно не куштував. Гостинність і щирість чужих йому людей просто вражала, чоловік навіть відчув укол провини, що для нього це просто розвага, а для них неабияка подія.

Після вечері батько запропонував:

- Ходи, Олесь, покажу де спатимеш.

Вивів гостя на вулицю, перевів через двір і відчинив двері до літньої кухні. Щоб зайти до приміщення, жениху довелося добре нагнутися, такі були низькі двері. Його погляду явилась маленька кімната з мурованою плитою, вибілена в білосніжний колір вапном. Стіл, два стільці. Різне кухонне приладдя, каструлі і баняки стояли в кутку на поличці, завішеній тюлевою фіранкою; на лежанці, що над плитою, було застелене спальне місце.

- Ось, прошу, - Павло Григорович вказав рукою на лежанку, - Там мати перину м’яку застелила, щоб тобі не надто твердо було.

- Я гадав, що спатиму з Маріанною, - розгублено пробурмотів жених, втративши вмить весь свій грайливий настрій.

- От після весілля і спатимеш з Маріанною, - батько прочесав пальцями свої чорні вуса, - А поки – тут. Не треба дівчині репутацію псувати, до весілля спатимете окремо.

Та що за день такий видався! Те, що починалось як цікава пригода, чи то авантюра, ставало вже зовсім не цікавим.

До літньої кухні зайшла Маріанна, принісши з собою рушника для жениха, батько ж тактовно вийшов.