6

Сьогодні вона була задоволена собою. Серце, яке просив її господар, було здобуто, і зараз, кривавим шматком м'яса, було затиснуте в лівій лапі Звіра. Дістати його було легко. Все що було потрібно - піти на точку, де збираються міські путани, дочекатися вечора і того моменту, коли один з хтивих клієнтів потягне нічного метелика в найближчі кущі.

А далі все ще простіше, люди, що відійшли в темряву, самі підписали собі смертний вирок.

Один сильний удар когтистої лапи, і голова чоловіка летить кудись у темряву. Кров, що линула з розірваних судин, заливає обличчя блудниці. Ще один сильний удар, перш ніж збожеволіла від такого кривавого видовища, шльондра почала кричати, і довгоочікувана нагорода - серце, вже в лапах Звіра.

Тепер можна розслабитись. Можна не поспішати. Господар буде задоволений і нестерпних побоїв проклятим сріблом, сьогодні, можна уникнути.

Ще один погляд на мертве обличчя своєї жертви.

"Мракобіси! Як же вона красива! Невже вона має право бути настільки красивою?!!"

А далі щось перевертається в душі Звіра, і її душу сповнює лють. Вона злісно рве обличчя мертвої блудниці на шматки.

Коли від гарного обличчя нічного метелика залишається лише криваве місиво, Звір зупиняється. Він довго дивиться на те, що вже зробив… На серці у своїй лівій лапі…

- Будь ти проклятий, скотино. - Вимовляє Звір ніжним жіночим голосом. – Колись я дістанусь і до тебе…

***

У таверні сьогодні було порожньо. Звістка про те, що Звір знову вийшов на полювання, облетіло мільйонне місто, наче брехня село. Люди не поспішали залишати обжиті будинки, які вважали своїми фортецями, заради примарного задоволення випити келих-другий пива, або пропустити з "колегами" по чарці. Своє життя було дорожчим.

Лише гості міста, які не мали свого дому у Воледарі, були змушені гаяии час у тавернах та заїжджих дворах.

Ось і в цьому, майже порожньому залі таверни, сиділа лише одна група відвідувачів: дві юні мисливиці, ельфійка, якийсь чоловік та слідчий міського управління.

- А я думала, що ви бажаєте позбутися нас, і чим швидше - тим краще. - Сказала Катріна, дивлячись в очі Амора Ласа, вклавши в свої слова стільки отрути, що той вже мав би впасти мертвим.

- Так і є. - Не зніяковівши, відповів старший слідчий. – Не довіряю я вашому братові.

- То чого ж зараз приперся?

Бачачи, що ворожість між опонентами готова перерости у звичайну бійку, Віррая поспішила втрутитися, при цьому більше побоюючись за здоров'я пана Ласа, а не своєї сестри.

- Морди одне одному будете товкти на вулиці. Тут говоріть по суті. Почнемо з вас, пане старший слідчий: навіщо ви шукали нас?

- Щоб укласти з вами контракт, від імені міського управління Воледара, на затримання Звіра.

- Боюся, пане Лас, це неможливо. – Відповіла білявка.

Якусь мить Амор свердлив обох мисливців очима, а потім різко встав з-за столу.

- Що ж, вибачте, що вас потурбував. Прикро, що я помилився у вас, і витратив на цю зустріч стільки часу. Схоже, Ліар мав рацію, вам начхати на все, крім власних інтересів…

- Не судіть усіх по собі, пане слідчий. - Голос Вірраї став сухим, і в ньому задзвеніла сталь. Катріна здивовано глянула на свою напарницю: "схоже, ми почали переймати погані звички один одного". Старший слідчий вкрився червоними плямами від гніву, і готовий був зірватися на дівчину: "Та хто вона така?! Прирівняти мене, старшого слідчого, шановну людину з якимись малолітніми бродяжками?!" Але Віррая не дозволила йому розкрити рота. – Ми відмовляємо вам, бо вже уклали цей контракт із приватною особою. - Прості слова вибили з Амора всю пиху. Хтось уже найняв їх. Він оглянув усіх, хто сидів за столом і, в другому чоловікові, впізнав батька останньої жертви Звіра. Якщо хоч частина тієї інформації, що зміг добути пан Лас про юних мисливців – правда, то Звіра можна було лише пошкодувати. Незабаром Воледар викреслить його зі своєї історії. Мимо волі, фарба залила обличчя слідчого. Але, на блондинку з дивними, фіолетовими очима і іклами, немов у цвинтарного упиря, це не справило жодного ефекту. У її голосі продовжувала дзвеніти сталь: — Пробачте, ви п'ятнадцять років намагалися спіймати Звіра. Безрезультатно. Тепер наша черга. Тож якщо не збираєтесь допомагати, то хоча б не заважайте. Якщо ж ви бажаєте взяти участь у нашому полюванні – сядьте та дочекайтеся своєї черги.

Якийсь час Амор стояв біля столу, не наважуючись: сісти на місце чи піти. З одного боку його розривала злість на нестерпне дівчисько, що уявила про себе казна-що, підштовхуючи до виходу. З іншого боку – його розпирав інтерес: а раптом хоч у них вийде, змушуючи сісти за стіл. З третього боку, в унісон, підвивало прищімлене самолюбство і зловтіха: "залишайся. Коли вона програють, тоді ми відіграємося за сьогоднішнє приниження ..."

Третя сторона взяла гору над іншими, і старший слідчий, з кам'яним обличчям, наче робить мисливцям послугу, сів на місце.

- Отже, пане Сьюз, тепер ваша черга. Що ви нам розповісте? – Продовжила допит блондинка, переключившись на другого чоловіка.

- Гмм... Навіть не знаю, з чого почати. Вдома я розбирав речі своєї дочки, і знайшов її щоденник. Розповідати все я не маю права, там дуже багато особистого, але дещо буде вам цікаво.

Жоєн дістав якийсь блокнот зі шкіряною обкладинкою та маленькими закладками між сторінками. Відкрив його на закладеній сторінці і почав читати:

- …Сьогодні пані Тіррай помітила, як її чоловік дивиться на мене за вечерею. Пізніше вона прийшла на кухню, і почала мені погрожувати... Вона проклинала мене, і побажала, щоб мене зжер Звір...

Перевернувши сторінку до наступної закладки, Жоєн продовжив:

- … Працювати в будинку сім'ї Тіррай стає нестерпно. Пані постійно чіпляється, а пан пристає до мене, коли цього не бачить його дружина. Але кинути роботу я не можу. Батькові й так важко. Не хочу сидіти в нього на шиї.

… сьогодні пані поїхала до брата з ночівлею. До мене в кухню прийшов пан із пляшкою дорогого вина, і попросив скласти йому компанію. Ми випили... Він був такий привабливий, такий елегантний і ввічливий... Вино вдарило в голову... Я не встояла...