5

На те, щоб знайти людину, яка б змогла особисто розповісти про події п'ятнадцятирічної давності, Віррая витратила кілька годин і все своє вміння шукати і аналізувати навіть крихти інформації з загальнодоступних джерел.

І ці пошуки привели її до невеликої будівлі в центрі міста, на якій висіла скромна табличка: "Земельне управління Воледара. Режим роботи…"

Пройшовши всередину, вона знайшла необхідні двері: "Сабрина Нат. Головний інспектор земельного контролю".

Як не дивно, біля дверей нікого не було.

Мисливець постукала, і відчинила двері.

- Можна, можливо? - Не чекаючи відповіді, вона увійшла до кабінету і зачинила за собою двері.

За столом, серед купи паперів, сиділа жінка, трохи старша за тридцять. Вона була одягнена в дешеву, поношену сукню, що говорило про вкрай низьку посаду, яку віна обіймає у міській бюрократичній системі, і як наслідок – низький заробіток.

Не дивлячись на дівчину, що увійшла, і не відриваючи погляд від своїх паперів, Сабріна сказала:

- Давайте заключення про смерть, дозвіл на похорон, квитанцію про оплату оренди на п'ять років та квитанцію про оплату юридичних послуг.

Вірраї відразу стало зрозумілим, чим займається "головний інспектор земельного контролю" – видає місця на цвинтарі.

- Вибачте, я до вас трохи з іншого питання.

Жінка за столом відірвалася від своїх паперів, і подивилася на світловолосу мисливицю.

- Слухаю вас.

- Я хотіла б поговорити з вами про вашу стару подругу - Каріну ле Сор.

- Навіщо вам це?

- Бачите, вчора вранці сталося Чергове вбивство Звіром. Я маю офіційний контракт на його ліквідацію.

- Успіхів. Наші детективи вже п'ятнадцять років ловлять його. І до чого тут Каріна?

- Ви самі щойно дали відповідь. Звір уже п'ятнадцять років живе та полює у місті. Ви справді вірите, що за цей час його не могли б упіймати? Могли, і зробили б це, якби влада не покривала Звіра. І щоб знайти того, хто насправді стоїть за всіма цими вбивствами, знайти господаря Звіра, потрібно починати розслідування з самого початку. З найпершої жертви.

- Я все розповіла дізнавачам ще п'ятнадцять років тому. Все, що знала тоді, і знаю зараз. Більше я вам допомогти нічим не можу.

- Можете. Ви знаєте більше, ніж достатньо для початку. Мені не цікаві офіційні та сухі висновки, п'ятнадцятирічної давності. Вони марні. Якщо вони не змогли допомогти слідству п'ятнадцять років тому, то не допоможуть і зараз.

- Тоді що вам потрібне?

- Я хочу дізнатися, якою вона була? Що любила? Як жила? Я хочу знати про неї як про людину. Що відбувалося в останні дні її життя?

Дивне прохання мисливиці здивувало Сабріну. Ніхто з дізнавачів ніколи не цікавився потерпілими як людьми. Їх цікавили лише сухі факти. І це не допомогло знайти Звіра. Так може у цього мисливця що вийде?

І Сабріна почала свою розповідь:

- Каріна була справжньою красунею. За нею ввивались усі хлопці на факультеті. Та що там хлопці? До неї підкочували навіть викладачі. Та й молоді аристократи всього міста не проти були закрутити роман із першою красунею Воледара. До того ж, багате ппридоне, яке за неї міг дати її батько, на той час перший заступник містоуправителя, було ласим шматком для багатьох. І якщо для молодих аристократів вона була лише красивою та бажаною іграшкою, лялькою, то для їхніх батьків вона була прохідним квитком їхніх нащадків.

І Каріна чудово розуміла це. Не знаю, як їй вдалося вмовити свого батька, але він дозволив їй самій вибрати собі чоловіка. Принаймні так мені говорила сама Каріна.

І треба ж було їй закохатися в непомітного хлопчиська з околиці Воледара, до того ж звичайного міщанина, єдиним досягненням та гідністю якого була дружба з не дуже багатим аристократом на ім'я Ліар ле Онейр, який, буквально, сох по Карині, хоч і старався цього не показувати…

Сабріна сумно посміхнулася і продовжила:

- Ось такий любовний трикутник: перша красуня Воледара, майбутній містоуправитель і простий хлопчик з околиці Амор Лас.

Щоб не підставити Каріну під гнів батька, Амор зустрічався з нею таємно. Про їхні зустрічі знали тільки я, як найкраща подруга Каріни, і найкращий друг Амора Ліар. І коли в університеті оголосили конкурс на місце стажера при самому градоуправителі, саме Ліар умовив Амора взяти в ньому участь, аргументуючи це престижем цієї посади, а отже, підвищенням статусу Амора в очах батька Каріни. Він бачив, наскільки сильні почуття були між його другом і Каріною, і не став заважати їм. І навіть допомагав чим міг. І коли стало відомо, що в останній етап конкурсу вийшли Амор та Ліар, майбутній містоуправитель твердо вирішив, що відмовиться від місця стажера на користь свого друга. За умовами конкурсу це дозволялося, оскільки вважається, що однією з головних якостей хорошого управлінця є вміння знаходити потрібних і відданих у всьому друзів.

І коли до останнього етапу залишилося кілька днів, Каріну задер Звір. Це було жахливо. Я не бачила тіла, її ховали у закритій труні. Але казали, що тіло було настільки понівечене, що від нього залишилося лише криваве місиво.

Від втрати Амор мало не збожеволів. Він був готовий накласти на себе руки. Я не знаю, яких зусиль вартувало Ліару, щоб утримати його серед живих, але йому це вдалося.

Амор покинув університет і пішов у дізнавачі. Більше наші шляхи не перетиналися. А ось Ліар незабаром став градоуправителем. Хоча, якби не Звір, можливо, що він би їм ніколи не став...

А ось остання заява Сабрини була вже цікавою.

- Як це? – здивовано запитала Віррая.

- Бачите, старий містоуправитель був маріонеткою. Ширмою для справжньої влади. Справжня влада у місті була у руках першого заступника – батька Каріни. А ділитися своєю владою він ні з ким не збирався, роблячи все, щоб ще більше зміцнити її. І тут з'являється цей таємничий Звір… Спочатку Каріна, а через кілька днів після похорону жертвою Звіра став і її батько. Після цього старий містоуправитель втратив останні крихітки влади, і Ліар ле Онейр легко відібрав її у нього. Ось так, нежить, що випадково з'явилася, зруйнувала долі стількох людей, а комусь, навпаки, допомогла піднестися. Дві випадкові жертви невідомої нежиті змінили історію цілого міста.