2

За годину до цього.

- Віррко, вставай! Час на тренування!

- М-м-м-м... - відповіла блондинка своїй подрузі, ховаючись з головою під  ковдру.

- І не мукай, - Катріна стягла з Вірраї ковдру. - Я з тебе не злізу доти, поки ти самостійно не зможеш дати відсіч п'ятирічним пацанам, без всяких там магій.

- Ну знаєш ... - Від обурення Віррая схопилася з ліжка, маючи намір задати подрузі прочухана.

- Якщо ти вже встала - пішли на тренування. - незворушно сказала Катріна.

- Зараза. – Коротко констатувала свою думку про нестерпний зарактер подруги блондинка...

Відразу після того, як дівчата вийшли від королівських цілителів, почали свої тренування. Вранці, ще до сходу сонця – пробіжка, а потім тренування з мечем, ножем, лукрм, магострілом або іншою зброєю. Катрина вчила свою подругу всьому, що знала сама. Увечері вони сідали за книгу та читали. Читали все, що могли знайти на магосервері мисливців. Тут уже була стихія Вірраї. Все, що не могла зрозуміти Катріна, особливо тонкощі магії та її застосування проти різної нежиті, доводилося роз'яснювати. І Віррая, терпляче, наче її перший учитель, роз'яснювала.

Подивившись на результати перших двох контрактів, дівчата вирішили не псувати свій послужний список всілякими дрібницями, на кшталт упирів, жмурів і ходячих мерців, якими зараз успішно поповнювали свої списки практиканти школи, що пройшли переатестацію, на околицях Інферона, куди не дійшли Вогні Пекла. Звісно, якщо траплявся подібний підробіток, дівчата від нього не відмовлялися, але й офіційно контракт не укладали, беручи за свої послуги символічну плату: переночувати у зручному ліжку, наїстися смачної домашньої їжі чи взяти з собою кілька кодекоч домашньої ковбаси, пара срібних на дрібні витрати, адже до міста ще далеко, та й знімати гроші з рахунку без потреби не має бажання…

У Воледар дівчата заглянули не випадково: велике місто, яке за розмірами не поступається столиці, славилося своїми ринками. Місто стояло на перехресті багатьох, життєво важливих для держави, шляхів, що з'єднували найбільші прикордонні міста.

На півдні Воледар з'єднувався з Портом Південним, найбільшим морським портом Гарона. На південний захід вела дорога до Дрогора, знаменитого своїми трьома постійними переходами в інші світи. На захід пролягали торгові шляхи до Мадеї. На північний схід – столиця. На північ, повз знищений Інферон, вела траса на Сідар, північний сусід Гарона, а на південний схід – до Данограда, міста, в межах якого знаходилося найбільше гідроджерело магічної енергії в країні. На північний захід від Воледара, всього за кілька ліг, розкинулося місто-інститут-завод техномагів, найбільший техномагічний центр регіону, до якого входили Гарон, Мадея і Сідар.

Тому, не дивно, що саме у Воледар першими потрапляли всі магонаукові досягнення, а так само маготехнічні новинки, не тільки цього світу. Ринки Воледара були величезними, і жителі Гарона подейкували, що якщо ви чогось не знайшли на ринках цього міста, цьго не існує взагалі…

Насамперед, потрапивши до міста, дівчата зняли невелику суму зі свого рахунку (близько півтисячі золотих), і оселилися в пристойному заїжджому дворі, в якому навіть був вихід у загальну магомережу. Правда за таке задоволення довелося заплатити аж два золотих за одну ніч, але, залишатися в місті довше за необхідного мисливці не планували.

- Пішли, куди вже я від тебе, садистки, дінуся?

Ранкова прохолода останньої декади травня, обіцяла, через дві-три години, перетворитися на справжню літню спеку.

Дівчата бігли в не дуже швидкому темпі, тримаючись поряд. Коли позаду залишилося дві ліги, Віррая зупинилася, важко дихаючи, притулилася до дерева.

– Все, я більше не можу.

- Гаразд. Справді, бігу на сьогодні вистачить. Дві хвилини відпочинок та приступаємо до поєдинку.

- Що, прямо тут?

- А що?

- Кать, ти у своєму розумі? Он якийсь ринок, і вже люди туди сходяться. Як вони на нас дивитимуться? Чи ти хочеш опинитися у місцевому відділенні стражі? Пішли на заїжджий двір, там хоч майданчик для тренувань є.

- Тоді побігли...

- У-у-у, садистка…

Катріна вже хотіла зірватися з місця, показуючи приклад своїй напарниці, але її планам не судилося збутися. Жіночий крик долинув звідкись з-за бетонної огорожі ринку:

- А-а-а-а-а! Допоможіть!

Не змовляючись, дівчата кинулися на звук. Забігши на ринок вони озирнулися і, ліворуч від входу, за кілька кроків від себе, помітили щось незрозуміле: чи то людина, чи ні. У звіриних рисах невідомої нежиті вгадувалися людські риси: довге брудне волосся злиплося у величезні колтуни; очі налиті кров'ю, і в них немає нічого, тільки дика тварина ненависть; пальці рук і ніг закінчувалися довгими, загнутими пазурями, якими монстр рвав кричащу жертву. Наступної миті тварюка відкрила пащу, повну гострих, немов в упиря зубів(жмурів, упирі та мерці - споріднені види нежиті. Вони мають некрологічне походження, але розрізняться способом живлення, а отже й поведінкою: ходячі мерці харчуються плоттю, упирі - кров'ю, а жмурі життєвими силами та магією). Один укус за скривавлене обличчя перетворює останнє на криваве місиво. З розірваного горла виривається булькання крові та хрип. Тіло жертви б'ється у передсмертних конвульсіях. Істота заносить руку-лапу для останнього удару, щоб вирвати у жертви серце, але тут їй у груди потрапляє вогняна куля, пущена світловолосою мисливицею. Тварину відкидає на кілька кроків убік від жертви.

Ззаду, за мисливцями, лунає жіночий крик, але дівчата не звертають на нього уваги, повністю віддавши себе бою з небаченою тварюкою.

Катріна оголила свій клинок і кинулась на нежить. У руці Вірраї розгоралася нова вогняна куля.

Оцінивши сили мисливців, істота вискочила на бетонну огорожу ринку. Віррая кинула в неї ще одну кулю, але тварюка, перемахнувши паркан, зникла, і пульсар лише закоптив бетон.

- Гарний екземпляр, - сказала Катріна, ховаючи меч у піхви, - Що це було?