1.

Головним елементом боротьби за владу є репутація. І не важливо, якими методами ви збудуєте її, головне, щоб ніхто не дізнався про них…

Антуан ле Стар "Загальна теорія влади"

754 р.

20 травня.

Воледар.

Вранці містом прокотилася страшна чутка: "Звір! Звір повернувся у Воледар!"

Старшого слідчого Амора Ласа підняли о п'ятій ранку терміновим викликом з управління: на ринковій площі знайдено труп невідомої дівчини зі слідами Звіра.

Не гаючи часу, Амор зібрався, взяв усе необхідне для розслідування і вирушив на площу.

П'ятнадцять років Амор Лас полює на Звіра, і всі п'ятнадцять років зазнавав невдач. Але він не здавався. Він усе ще сподівався зловити невловиму тварюку. Помститися.

Помститися за все: за зломлене життя, за втрачену кар'єру, за вбиту душу...

П'ятнадцять років тому у місті вперше з'явився Звір, і першою його жертвою стала Каріна ле Сор, дочка першого заступника градоправителя. Його Карина – дівчина, яка для Амора була дорожчою за власне життя.

Біля могили дівчини Амор присягнув, що не заспокоїться доти, доки не знищить звіра. Він відмовився від майбутньої кар'єри, покинув університет, де навчався разом з Каріною в одній групі, і пішов у слідчі. Через п'ять років служби Амор став помічником слідчого, ще через рік молодшим слідчим. Тепер він був старшим слідчим. У його підпорядкуванні було все управління Ярмаркового району Воледара. А незабаром за хорошу службу він мав очолити всі розшукові управління міста.

Всі ці роки він йшов до своєї мети, він піднімався кар'єрними сходами заради одного – помсти.

До того моменту, коли Амор дістався площі, ринок уже "ожив". Продавці відчиняли свої крамнички, торгаші розклали свої товари на розбірних столах. Перші, ще рідкісні відвідувачі ходили поміж рядів. У тіні кіосків стояла група місцевих заправил, чекаючи початку "робочого дня". Все як завжди. Майже…

Трохи ліворуч від входу на ринок було огороджене червоною стрічкою місце, в центрі якого лежав труп, накритий чорною тканиною. Біля стрічки, як завжди, почав збиратися натовп роззяв, яких ліниво відганяли міські стражники.

Біля трупа працювали молодші слідчі, збираючи докази. Трохи осторонь стражники розмовляли зі свідками: дві дівчини, блондинка та брюнетка, одягнені у форму мисливців.

- Мисливці? А цим стерв'ятникам, що тут знадобилося? – Тихо пробурмотів Амор. Він недолюблював представників Ордену з багатьох причин: сам, будучи сильним магом, він вважав не правильним полювати на нежить лише після того, як укласти якийсь там контракт, що гарантує оплату твоїх послуг, немов якийсь найманець; по-друге, він не міг собі уявити життя без дому, тепла та затишку, де можна відпочити після важкого дня. Всі ці поневіряння по інших країнах і світах, ночівля просто неба, наче якийсь безхатько, вечеря, абияк приготована на багатті, не для нього. Він же не безпритульний! І по-третє: мисливець завжди залишається мисливцем. Жодних перспектив. Жодної кар'єри…

Пройшовши за огорожу Амор насамперед попрямував до трупа. Піднявши тканину, він оглянув знайомі, до болю, сліди. Звір завжди вбивав однаково: роздерті величезними кігтями груди, понівечене, до кривавого місива, обличчя. Вирване серце…

Але на цей раз, схоже, серце було на місці.

Один із молодших слідчих, підійшов до начальника:

- Дозвольте доповісти, пане Лас...

- Упізнали труп?

- Так точно. Дівчину впізнала молочниця, що торгує на ринку.

- Подробиці?

- Убита – Арінея С'юз, куховарка в домі шановного пана Тірай, та його коханка за сумісництвом. Убита ще ввечері хвалилася молочниця золотим браслетом, який їй подарував шановний купець. За цим браслетом її й упізнали.

- Що вона тут робила так рано?

- Щоранку вбита купувала на ринку молоко для сина пана Тірай.

- Хто виявив труп?

- Мисливці.

Амор глянув на дівчат, одна з яких, блондинка з фіолетовими очима, задумливо розглядала огорожу ринку: високу, в два людські зрости, бетонну стіну, на якій розпливлася дивна чорна пляма сажі. Брюнетка щось прошепотіла їй і світловолоса мисливиця посміхнулася. І від цієї усмішки старший слідчий мимоволі здригнувся. Посмішка дівчини прикрашалася парою міцних верхніх іклів, немов у казкового вампіра.

– Вони кажуть, що бачили Звіра. – Голос молодшого слідчого вивів змусис Амора повернутися до реальності.

- Гаразд. Труп відправляйте цілителям для дослідження, а цих двох в управління, для свідчень. І викличте родичів Сьюз, для офіційного впізнання.

***

Опритомніла вона в знайомій клітці, знайомого підвалу. У кутку стояло іржаве відро, що замінювало їй туалет. На полицях за кліткою лежали всілякі знаряддя тортур. На решітчастих дверях висіла величезна огорожа, зроблена з такого ненависного тепер, обпікаючого мов вогонь, срібла, захищений магією.

Її руки, буквально, були по лікоть в чужій крові. Обличчя теж. У роті, вже звичний за довгі роки, присмак людської крові та плоті.

Груди нестерпно болвли від "подарунка" незнайомого мисливця.

По той бік сталевої клітки нервово ходив її господар: високий чоловік, фігура якого ховалась у широкому плащі, а обличчя приховувала безлика маска. Але їй не треба було бачити обличчя цієї сволоти, щоб упізнати в ньому свого господаря і повелителя. Вона впізнавала його за запахом. По ледь вловимому магічному впливу.

Різкий помах руки, і нашийник на її шиї стиснувся, перекриваючи дихання та кровотік. Тієї ж миті тіло дівчини вигнулося дугою, від енергетичного розряду, що пронизив його.

Поки бранка приходила до тями, чоловік узяв з полиці батіг, в який були вплетені срібні шипи.

– Сьогодні ти довго. - Голос чоловіка був спокійний, і цей спокій викликав жах у душі дівчини. Адже вона знала, що цей показний спокій незабаром виллється в чергову порцію нестерпного болю.

- Жертва спізнилася.