ІСТОРІЯ ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЖАНРУ ЕСЕ

Історія та основні ознаки жанру есе

               Світ літератури різноманітний. Письмовий твір будь-якого жанру є найпоширенішим та найпопулярнішим засобом спілкування автора з аудиторією. Жанр есе вважається одним із самобутніх жанрів світової літератури. Написання есе – творча діяльність. У процесі роботи автор збирає, аналізує та описує суттєві риси певного явища, процесу, предмету, особистості, світогляд людини, моральні устої суспільства, соціально значущі або морально-етичні проблеми. Для того, щоб писати цікаві твори, автору треба чітко розуміти мету написання есе та знати аудиторію, для якої він пише. Кожне есе є унікальним та оригінальним коротким прозовим твором, у якому автор викладає свої думки про конкретне питання, явище або враження від події, але завжди крізь призму особистого досвіду та уявлень про довкілля.

               Коротко з історії жанру

               Слово есе походить від латинського «exagium, pesage, poids», що означає «спроба, вага». З французької мови «есе» (фр. assai) перекладається як «спроба, нарис, проба пера». Есе означає прозовий публіцистичній твір, який відображає позицію автора із заявленої теми та є невеликим за обсягом. В українській мові інколи вживається форма «есей», яка точніше передає походження слова та його оригінальну французьку вимову. Однак, форма слова «есе» набагато більш поширеніша та вживаніша у сучасній українській мові.

               Есе як жанр літератури виник в Європі у XVI столітті, але його історія бере свій початок у часи античності. У коротких прозових творах письменники висловлювали власні філософські погляди, розповідали про цивільні чесноти та духовні ідеали стародавнього суспільства. Літературні твори, які мали ознаки жанру есе, належать таким відомим філософам, як Цицерон (106 до н. е. –  43 до н. е.), Сенека (4 до н. е. –  65 н.е.), Плутарх (близько 45  н.е. – 120/125 н.е.). Короткі прозові твори періоду античності можуть бути охарактеризовані як текст, у якому філософи використовують певну модель мислення – рефлексії або роздуми на певну тему та детально описують свій світогляд.

               Першим увів термін «есе» у світову літературу французький есеїст та філософ Мішель-Ейкем де Монтень (1533 – 1592). Саме цей письменник вперше використав термін «есе» у 1572 році у своєму найбільш відомому літературному творі «Проби». У своїй праці Монтень розмірковує над моральними принципами суспільства епохи Відродження та намагається відповісти на питання, яке стало його гаслом: «Що я знаю?». Про есе Монтень міркував так: «Написання есе полягає у вільному викладі думок про предмети, які виходять за межі розуміння і кругозору особистості» [5, с. 20]. Основна частина його творів – це тексти простої структури, в яких автор описує себе, свої думки, свій життєвий досвід та світогляд. Іншим першовідкривачем жанру вважають англійського політика та філософа Френсіса Бекона (1561 – 1626). У 1597 році він видав збірку есе на етичні та соціально-політичні теми «Досліди, або повчання моральні і політичні». У цій праці Бекон розглядає сучасне йому суспільство та потреби епохи. Автор намагається обґрунтувати наукове знання нового типу, описує нові погляди на значення науки в житті суспільства. Серед найвідоміших філософів, які писали у жанрі есе, були Семюел Джонсон (1709 – 1784), Ральф Уолдо Емерсон (1803 – 1882), Вільям Газліт (1778 – 1830) та інші. Великі майстри довели, що есе – один з найкращих жанрів літератури, який дозволяє читачеві відчути авторське слово, а автору, у свою чергу, висловити власну думку, поділитися ідеями та поглядами.

               Зацікавленість жанром есе зросла в другій половині XIX століття. Саме з цього часу, слово есе стало загальним, а не специфічним терміном для будь-якого типу прози, яка не відноситься до жанру художньої літератури. Найвідомішими есеїстами, які майстерно писали у цьому жанрі, були Бернард Шоу (1856 – 1950), Жан Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 – 1960), Джон Ґолсуорсі (1867 – 1933), Анатоль Франс (1844 – 1924), Ромен Роллан (1866 – 1944), Генріх Манн (1871 – 1950), Томас Манн (1875 – 1955), Йоганес Бехер (1891 – 1958), Андре Моруа (1885 – 1967) та інші.

               З початку XX століття есе стає свого роду творчою лабораторією для філософів та письменників. Майстри художнього слова Девід Герберт Річард Лоуренс (1885 – 1930), Вірджинія Вулф (1882 – 1941), Джордж Орвелл (1903 – 1950) та Томас С. Еліот (1888 – 1965) йдуть шляхом загостреного виявлення емоційних і літературно-експресивних можливостей мови. Письменники та філософи розширюють коло проблем, яке охоплює жанр, та додають свої власні інтерпретації жанру есе. До сучасних письменників, які пишуть у жанрі есе, належать Джеймс Болдуїн (1924 – 1987), Енні Діллард (1945 р.н.), Джоан Дідіон (1934 р.н.), Пол Теру (1941 р.н.) та інші. Найвідоміші українські есеїсти Володимир Винниченко (1880- 1951), Юрій Липа (1900 – 1944), Улас Самчук (1905 – 1987), Павло Загребельний (1924 – 2009), Іван Драч (1936 – 2018), Олесь Гончар (1918 – 1995), Юрій Андрухович (1960 р.н.) та Оксана Забужко (1960 р.н.). Стверджуючи життєвість та популярність жанру, есе кожного з українських авторів відображає наскільки різноманітною може бути форма літературного твору та зміст. Короткі прозові твори українських есеїстів мають філософсько-орієнтований виклад суб’єктивних авторських думок, не є вичерпними за змістом, але містять фактор новизни та навіть, у певних творах, елемент парадоксальності. У світовій та українській сучасній літературі есе є одним з найбільш дискусійних жанрів.

               Основні ознаки жанру

               Жанр есе належить до художньо-публіцистичних жанрів, який має ознаки як публіцистичного, так і художнього стилів. Це невеликий за обсягом прозовий твір довільної композиції. Словник української мови дає наступне визначення есе: «невідм., с. Короткі наукові, критичні та інші нариси, які відзначаються вишуканістю форми» [4, с. 682]. Також термін «есе» може бути розтлумачений як будь-який короткий літературний твір, невелике оповідання або критичне дослідження. Літературознавець І.Л. Михайлин пропонує наступне визначення жанру: «Есе – жанр художньо-публіцистичної чи науково-популярної творчості, де вільно, не обов’язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема» [5, с. 20]. Отже, в есе автор висловлює особисті думки та враження з певного питання, але не претендує на вичерпне трактування теми. Професор, доктор філософських та філологічних наук Р.Т. Гром'як пропонує наступне визначення жанру: «Есе – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми» [2, с. 249]. Есе носить суб’єктивний характер та відображає чітко окреслену позицію автора у певному аспекті. Як форма особистісного вираження думок, есе – це твір, у якому автор звертається до значущих філософських, історичних та літературних проблем. Для есе характерна вільна композиція та відсутність чіткої структури.