ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Ця книга — роман, а не підручник, і там, де документи мовчать, автор дозволяв собі домислювати внутрішні діалоги, побутові сцени й думки другорядних осіб. Але канва подій, дати, імена й географія трималися якнайближче до того, що відомо історикам, і ця довідка коротко відділяє тверде від домисленого — для тих, хто захоче знати, де кінчається джерело й починається уява.

Історія Жанни д'Арк розгортається в останні десятиліття Столітньої війни — тривалого збройного протистояння між королівствами Англії та Франції, що з перервами точилося понад століття. На той час, коли народилася Жанна, справи французької корони стояли зле. За договором у Труа тисяча чотириста двадцятого року французький престол мав по смерті короля Карла Шостого перейти до англійської династії; сина Карла Шостого, дофіна Карла, фактично усунули від спадщини, а на його законність кинули тінь — подейкували навіть, що він не син свого батька. Північ Франції, включно з Парижем, контролювали англійці та їхні союзники бургундці; дофін тримався на землях південніше Луари, майже без грошей і без певності в собі. Ключем до цих земель було місто Орлеан, і коли англійці взяли його в облогу, здавалося, що падіння Орлеана відкриє їм дорогу на південь і остаточно вирішить війну.

Саме в цей момент на історичній сцені з'явилася селянська дівчина з прикордонного села Домремі на річці Мезі, у марці Лотарингії. Точний рік її народження невідомий; традиційно вказують близько тисяча чотириста дванадцятого. Достеменно відомо, що вона походила з родини заможного селянина Жака д'Арка та його дружини Ізабелли, прозваної Роме; що змалку вона вирізнялася побожністю й доброю вдачею; і що прикордонне становище її села робило дитинство позначеним війною — набігами, втечами, спаленими селами.

Приблизно з тринадцяти років, за її власними свідченнями на суді, вона почала чути голоси й бачити видіння, які ототожнювала зі святим Михаїлом, святою Катериною Александрійською та святою Маргаритою Антіохійською. Ці голоси, за її словами, спонукали її йти на допомогу дофінові. Природа цих переживань — предмет суперечок відтоді й донині: у них бачили й Боже одкровення, і психічну або неврологічну хворобу, і поєднання гарячої віри з винятковою вдачею. Ця книга свідомо не виносить вироку, залишаючи питання відкритим, як залишали його чесні дослідники.

Канва подальших подій добре задокументована, значною мірою завдяки протоколам двох судових процесів. У тисяча чотириста двадцять восьмому — двадцять дев'ятому роках Жанна домоглася від коменданта Вокулера Робера де Бодрікура супроводу до дофінового двору; вона вбралася в чоловічий одяг і подолала близько півтори сотні льє ворожою територією до Шинона. Епізод упізнання дофіна серед придворних і таємна розмова з ним засвідчені сучасниками, хоч зміст розмови лишився невідомим. Перед тим як довірити їй військо, дофін відправив її на богословську перевірку до Пуатьє.

Навесні тисяча чотириста двадцять дев'ятого року Жанна прибула під Орлеан, і восьмого травня облогу було знято — подія, що мала величезний моральний резонанс. Під час штурму укріплення Турелей сьомого травня вона була поранена стрілою в плече й повернулася в бій. За зняттям облоги настала стрімка Луарська кампанія й перемога під Пате у червні, де в полон потрапив англійський воєначальник Джон Талбот. Сімнадцятого липня тисяча чотириста двадцять дев'ятого року дофіна коронували в Реймському соборі як Карла Сьомого, і Жанна стояла зі своїм штандартом біля вівтаря — вершина її діяльності.

Після коронації успіхи змінилися невдачами. Штурм Парижа у вересні тисяча чотириста двадцять дев'ятого року провалився; Жанну знову поранило, а двір, схильний радше до перемовин, ніж до війни, почав охолоджувати до неї ставлення. Двадцять третього травня тисяча чотириста тридцятого року під Комп'єнем, під час вилазки, Жанна потрапила в полон до бургундців — людей Жана Люксембурзького. Обставини цього полону, зокрема піднятий міст Комп'єня, що відрізав їй відступ, давали привід для підозр у зраді, які лишаються недоведеними.

Бургундці продали Жанну англійцям за десять тисяч ліврів. Король Карл Сьомий, якого вона привела до корони, не зробив нічого, щоб її викупити чи врятувати, — це мовчання є історичним фактом, хоч його мотиви лишаються предметом обговорення. Взимку тисяча чотириста тридцятого — тридцять першого року Жанну перевезли до Руана, столиці англійського панування у Франції, де її ув'язнили й де почався процес.

Судовий процес у Руані очолював П'єр Кошон, єпископ Бове, що діяв в англійських інтересах і сподівався на церковну винагороду. Формально це був церковний суд у справі про єресь; фактично — політична розправа, обставлена дотриманням процедурних форм. Історики відзначають численні порушення: утримання підсудної у світській тюрмі під чоловічою вартою всупереч праву, відмову в допуску до таїнств, використання підісланого сповідника, тиск і залякування тих, хто намагався заступитися. Протоколи суду, що збереглися завдяки сумлінності нотарів, зокрема Гійома Маншона, донесли до нас відповіді Жанни — і саме з них постає її розум і мужність. Знаменита відповідь на пастку про перебування в благодаті Божій («Якщо я не в благодаті, хай Бог мене в неї поставить; а якщо я в ній, хай Бог мене в ній збереже») засвідчена документально.

Обвинувачення спершу звели до сімдесяти статей, потім до дванадцяти; їх передали на розгляд Паризькому університетові, який стояв на англійському боці й виніс осудний присуд. Двадцять четвертого травня тисяча чотириста тридцять першого року на кладовищі абатства Сент-Уен, перед лицем вогнища, Жанна зреклася — підписала акт відречення, зміст якого й обставини лишаються не до кінця з'ясованими. За це смертний вирок замінили довічним ув'язненням за умови носіння жіночого одягу. Через кілька днів Жанну знову застали в чоловічому вбранні, що кваліфікували як рецидив; причини повернення до чоловічого одягу — власний вибір, провокація чи спроба вберегтися від насильства сторожі — достеменно невідомі. Жанна відкрито взяла своє зречення назад, підтвердивши, що її голоси від Бога.